Людина у духовному розвитку здолала суттєвий та надзвичайно складний шлях та продовжує його долати. Проте найбільш значущим вираженням розвитку індивідума завжди є і була перш за все моральна свідомість в найгуманістичніших та більш прогресивних вираженнях.
Відносини людини з природою, зовнішнім світом, іншими людьми особливо загострені. Вони тісно пов’язані з майбутнім усього людства. Та це не винятково.
Розвиток людства являє собою рух спіраллю, а не по колу. Однак кожен з нас є людиною, особистістю, яку опікали батьки, намагались вберегти, застерегти.
Та від того, якою данна конкретна людина прагне бути чи буде, якою зараз є її система моральних авторитетів, сьогодні залежить не тільки її особиста доля та розуміння чи буде вона особистістю, а і майбутнє повністю цілого світу.
Конкретно моралізація та гуманізація відносин – являє той логічний центр системи педагогічної науки загалом, базуючись на якому можна вибудовувати вирішення проблеми формування індивіда, особистості, її внутрішнього я, регуляції поведінки людей в цілому.
Мораль, як форма людської свідомості, є звіркою правил, вимог, норм, які регулюють взаємодію та відносини людей, їхню поведінку.
Поняття моралі оперує моральними категоріями, віднести до яких можно доброту, справедливість, гідність, обов’язок, честь, щастя.
Суспільство виробляє прклад моральної поведінки – певний моральний ідеал, до нього мають прагнути всі, вважаючи цей приклад розумним, правильним, красивим, корисним.
Дуже часто люди протирічать одне одному. Саме протиріччя — це те, що відбувається впродовж всього існування людства. Але вміння обходити загострені кути, замість обпилювати та ламати їх – це найперша мета та завдання старшого покоління, в ролі мудрих наставників. Те, що вдасться сформувати, те й буде тим основним камінцем в подальшій розбудові моральних цінностей всіх громадян.
Осмисленне знання моральних принципів, категорій, норм формує моральну культуру та свідомість.
Всі ми живемо в відносно молодій і незалежній країні і відчуваємо на влашній шкурі, яке нелеге тут життя українській молоді. Для нашого покоління випало відповідальне та складне завдання – відродження традицій, мови, нації, української державності. Це історичне зобов’зання: зрозуміти те, що зміни в житті на краще можливі тільки після особистих перемін.
Становлення людини, її моральних якостей здійснюється всебічно у різноманітних видах діяльності. В навчальній діяльності розглядаються проблеми свободи, щастя, любові і долі людини.
Трудова: спільне прибирання території, облаштування власної кімнати.
Громадсько-корисна: самоврядування по організації свят.
Виховна діяльність: тематичні години, гуртки за інтересами.
Будь-яка людина в своїх діях щодо формування своїх якихось моральних якостей частково використовує так би мовити методику виховання, що є поведінковою.
Це є методика, що передбачає цікаву, цікаву і заохочуючу ігрову обстановку, співробітництво між учнями та наставниками. Ця методика формує вміння взаємодіяти, комунікативні навички, приймати рішення, обирати цінності, вирішувати життєві проблеми.
Рівні розвитку дитини, виділені психологом з америки — Л. Колбергом:
доморальний рівень (дитина керується егоїстичними уявленнями про взаємну вигоду, веде себе чемно і добре, щоб отримати заохочення та уникнути покарання);
конвенціональний рівень (дитина прагне вести себе так, щоб отримати похвалу від оточуючих, від тих людей, що відіграють важливу роль). Це прояви поведінки, орієнтована на авторитет зовні; автономний, переносить прийняте особистістю моральне рішення всередину.
Вища стадія автономного рівня свідомості відзначається розвитком абстрактного мислення, релятивізм змінюється усвідомленням та визнанням існування вищого закону, що проявляє інтереси більшості.
І лиш на цьому наступному етапі формуються всі моральні принципи, укорінення та підтримання них забезпечується совістю кожого, не залежно від логічних міркувань та зовнішніх обставин. Пора формування справді моральних принципів, переходу з рівня свідомості конвенціонального до автономного рівня – це юнацький вік.
Згідно теорії психолога Гейли Шіїхі – критичний період життя, час розвитку рівня свідомості автономного, є тривалим періодом, коли основним серед завдань його є «пересаджування коренів». Потрібно пересадити корені, що пустили в свідомість батьки, виховання родиною на «свій» грунт. Це особливо складний період, враховуючи те, що відбувається становлення особистості, переживання за особисті почуття, безкомпромісність, потреба бути в злагоді з самим собою. Однак цей період необхідний.
Вже з початку становлення кожна людина постає перед певними поглядами на спосіб життя, норми, які вона черпає зі свого досвіду та виховання. Ще в дитинстві пояснюють, як треба жити, проявляти співчуття, в більшості випадків вчать бути великодушними, пояснюють, що моральним принципом повинен бути альтруїзм, тобто прагнення допомогти іншим, співпереживати чужому горю, як своє, з кожним днем розвивати готовність пожертвувати своїм достатком, спокоєм, а часом, своїми інтересами задля інших.
Старшокласникам, відносно морально-духовних критеріїв належать гідність, гордість та скромність. Ці якості, що в подальшому впливають на зміст спілкування, характер, на його «розкіш» чи бідність.
Студент – це особистість, та ставитися до нього потрібно як до індивіда, особистості, до рівного, громадянина своєї держави, тільки молодшого, члена свого колективу.
Викладач, шукаючи причину і виявлення негативу, повинен розгледіти за тією злобою та безсердечністю миролюбство, а під страхом – мужність, а під дурістю – пронизливий до кісточок розум, тобто треба навчитись бачити зовсім іншу сторону проблеми.
Розуміння і взамна праця, дають відповідь та можливість уникнути, передбачити, виправити небажані наслідки поведінки. Діти не народжуються злими, та випадково, ніхто і ніколи не стане хорошим. Треба лише повірити в те, що добро переможе усе, навіть після того, як діти стикаються з випадками, коли на їх добро відповідали злом. Треба дати дітям зрозуміти, що кожна людина може впливати на свою долю, коли вірити в успіх і в перемогу, в позитивний результат будь-якої власної діяльності, що не розходиться з суспільним ідеалом.
Cпівпраця з батьками та допомога, екскурсії визначними місцями нашої країни, прогулянки на природу. Дуже важливо – мати бажання, а нащадки – є нащадки: вони легкі на підйом, завжди їх можна підвести, зацікавити, надихнути на суттєві рішення в їх житті. Дуже важливо — віра в них та надання їм відчуття довіри, підтримки, а іноді потрібно й просто йти за ними.
Щодо моральних цінностей, до їх контексту можна віднести нормативні уявлення стосовно добра та зла, справедливості, прекрасного та потворного, про цінність людських ідеалів, людини як такової, норм, принципів життєдіяльності та ін. Вони є фундаментом всіх продуктів діяльності людини, а також мають моральну вагу та суттєво впливають на суспільне життя загалом.
Моральні авторитети, установки, уявлення й аксіоми – являють собою продукт нашої культури та історії. Саме ідеали милосердя, добра, людяності та такі площини, як гідність, честь, працелюбство стали основоположними чинниками моралі народу.
Молодь інколи соромиться виявів милосердя, доброзичливості, добродійності, вважає, що то є вияв слабкості, яка в свою чергу принижує їх серед одноліток.
Задля переконання, що вищезазначені якості не принижують людську гідность, а зворотньо допомагають людям жити достойно, долати хвороби та страхи, старість та самотність, необхідне залучення молоді до активної участі в різних спортивних змаганнях, благодійних заходах, аматорському мистецтві.
Довіра, доброзичливість, скромність, співчуття, мужність, терпимість та милосердя лише в тому разі трансформуються в норму життя, як будуть усвідомлені в ролі морального обов’язку перед родиною, товаришами та друзями, меншими та старшими, перед освітньо-навчальним закладом та викладачами, що піклується про молоду людину.
Моральним обов’язком є затвердження усіх цих ліпших якостей, затвердження гуманності.
Серед молоді певною мірою знижується рівень духовності, що є наслідком насамперед зниженням життєвого рівня в державі, відсутності соціальної захищеності, прихованним та явною інфляцією, безробіттям, невизначеністю моральних напрямів в діях держави й звичайному житті. ЗМІ та ЗМК все більше мають вплив на суспільство, а особливо на молодь, демонструючи зброю, насилля, прищеплюють релятивізм моралі, цинічно-гедоністичне відношення до звичайного життя та конформізм. Все це, як наслідок, призводить до віддалення молоді та дітей від моралі, схиляє їх до особистих пошуків шляхів самореалізації, та нарешті до певного заперечення моральності й духовності, як особистісно так і суспільно значущих феноменів. Дані процеси підсилюються суттєвим кризовим станом в сім’ї, яка зменшує свою роль, як головного джерела долучення дитини до моральних базисів та джерела розвитку моральної сутності в окремих випадках. Людство взагалі звикає до розкошного життя. Деякі діти входять в суперечки з батьками, жадібно споживають їжу та доводять вихователів до розпачу.
Молодь викликає різне відношення до себе серед людей. Хтось говорить, що варто цінувати ентузіазм та запал, гаряче прагнення змін, на противагу інші проявляють приниження. Всі вони потребують прояву розуміння та гуманізму, що послужать гарним прикладом.
Необхідністю для збереження честі в моралі народу є вшанування правдивості. Пращури вчили та вчать своїх дітей з пелюшок передусім шанувати любов до батьків. А моральним обов’язком дітей є допомога батькам по господарству, догляд за ними в разі хвороби. Сьогодні та завжди суворо засуджується народною мораллю внутрішньосімейна ворожнеча; родинне життя має ґрунтуватися на засадах щирої співдружності, краси взаємовідносин, людяності, поваги до свого родоводу. в нашого народу пробуджується жага до морального збагачення, прагнення передусім допомагати людині, яку спіткало нещастя, турбуватися про дітей-сиріт, обездолених.
А чесноти, такі як честь та гідність особливо загострились в українській народній моралі. В першу чергу шанується відраза до фізичного та духовного рабства і почуття національної гідності.
Великим безчестям вважається зрада нації та зречення рідної мови.
Слово багато важить в людському житті. Воно може вплинути навіть на долю. Слово вмить змінює настрій, робить щасливим або ж нещасливим, радісним чи пригніченим. Оскільки мова – концентрація досвіду та мудрості, а втрата її веде до суспільної дисгармонії, порушення законів людської еволюції.
Втрата мови народом – це трагедія, бо тоді втрачається весь попередній досвід, зафіксований в ній. Змінює генетичний код культура, а народ відчужується від духу предків, традицій, звичаїв, потрапляє в іншу духовну атмосферу та свідомо чи несвідомо страждає.
Соціологи стверджують, що виникла нова молодіжна культура, відмінна від тієї, що властива всьому суспільству. Серед молодих розповсюджуються свої смаки, традиції. Тривають зміни в моралі.
Сучасний українець дуже глибоко сприймає такі поняття, як: «моральне виховання», «моральна свідомість» та й взагалі «моральність». Саме це створює, формує юнку і юнака як особистість та людину з великої літери. В сучасному суспільстві система морального виховання скерована на бородьбу з нав’язування людям моральної вседозволеності, егоїзму, лицемірства, блюзнірства, гордості, відсутності ідеалів, та певною мірою обмеженості. Запевнитись в тому, що сучасна молодь перебуває на етапі морального піднесення, можна на вулиці, в школах, в магазині, в кіно, в університетах і їх більшість. Хоча великий відсоток характеризується розбещеністю, що виражається в непристойній поведінці, вживанні спиртних напоїв, привселюдному палінні, розкутості злодійстві тощо. Та не достатньо просто це виявляти, підкреслювати чи наказувати, забороняти, треба вчити своїм прикладом як робити правильно. Треба бути спроможним поглянути на турботи та проблеми молоді з їхньої точки зору. А ще краще зробити висновки, проаналізувати вчинки, критерії моралі, показати приклад. Але зробити це без «позиції сили», тобто толерантно.
Індивід, людина, яка бачить можливість застосування своїх умінь, знань, перед собою чітку мету, здібностей, талантів та гідної їх винагороди, не може бути не зацікавленою в можливості розвивати свої здібності, отримати ці знання.
Віками Україна виборювала свою незалежність, а ті, хто хотів захопити та панувати на нашій землі, нав’язували нам думки про те, що ніби й чеснот в нас не досить і ми меншовартісні, гідності в нас не вистачає, щоб бути самостійними, вільними та суверенними, незалежними на своїй землі.
Живучи в матеріальному світі й опікуючись раціональним та технічним зростанням, удосконаленням життя, ми втратимо життя духовне, внутрішнє. Потрібно дбати про тілесне здоров’я, піклуватись про запобігання та попередження всіляких хвороб та одночасно не нехтувати духом, не вбивати його чужою інформацією, чужою мовою, чужими ідеями, цілями та прагненнями. А це також хвороба дуже небезпечна.
Та навіть за умов, які склалися сьогодні не можна впадати в відчай. Треба зробити вибір, зібратися з силами та вирішити, до чого ми тяжіємо – до краси чи потворності, до доброго чи злого? Безсумнівно кожна особистість, людина обере високу мораль, духовність, надію та віру, любов. І тому кожнен має безперервно, постійно самостверджуватись, самовдосконалюватися морально та духовно.
ВИСНОВОК
Отже, при формуванні та закріпленні моральних якостей, адже це безперервний процес, потрібно орієнтуватись на єдність індивідуального, особистісного та суспільного морального вдосконалення, збагачення, аби уникнути групового егоїзму, що може призвести до конфліктів. Це дуже серйозна проблема, адже долання і врешті вирішення її може забезпечити збереження традицій та найголовніше виживання в сучасних умовах такої спільноти як народ, людство. Шляхів є багато. І їх достатньо. Треба лише бачити кінцеву мету – і впевнено йти до неї, не падати духом. Метою є виховання в усіх без виключення людей таких якостей та чеснот як справедливість, чесність, доброта, толерантність, самоцінність, самовизначеність.
І найкраща, найбільша, найвища винагорода для кожного – бачити людей, які твердо стоять на ногах та відчувати, що в кожному з них є частина та української вільної душі.
Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підручник. К., 1999. 488 с.
Степаненко В. Ф. Етика: Навч. посібник. К., 2004. 270 с.
Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. Этика. М., 1998. 472 с.
Зеленкова И. Л., Беляева Е. В. Этика: Учебное пособие и Практикум. Минск, 1997. 320 с.
Золотухина -Аболина Е. В. Современная этика: истоки и проблемы: Учебник для вузов. Ростов н/Д., 1998. 448с.
Шрейдер Ю. А. Этика: Введение в предмет. М., 1998. 271с.
