У кожної людини своє розуміння таких понять як любов і дружба, залежно від моральних цінностей , принципів, культури та виховання самої людини. Але все ж таки потреба у любові, розумінні та підтримці є спільною для кожного з нас.
На мою думку, чистота проявлення справжньої дружби та любові залежить саме від ступеню проявлення індивідуальності людини (під словом індивідуальність у даному випадку розуміється духовне начало людини). Тут можна провести паралель з поняттям «краса» у ідеалістів. Вони стверджують, що у кожної речі в цьому проявленому світі є свій зразок, або прообраз, на небі(у світі ідей..).І чим більше видимий предмет відповідає тому ідеальному зразку, тим він красивіший. Тому за принципом аналогії, чим більше проявлений в людині її духовний початок, її індивідуальність, тим чистіше та повніше вона може сприймати та віддавати любов. Та навпаки, якщо людина у центр свого буття ставить свою особистість, то і всі чисті за своєю природою почуття і переживання будуть забарвлюватися її егоїзмом та супутніми йому недоліками. А так як у наш час більшість засобів масової інформації пропагують тішити своє самолюбство, то ми і маємо якісь незрозумілі сурогати любові та дружби.
У своєму діалозі «Пір» древньогрецький філософ Платон через свого персонажа говорить про два види Ерота(бога кохання). Один Ерот – вульгарний , він символізує любов заради тіла та заради якоїсь вигоди, за Платоном це любов « которой любят люди ничтожные». Другий Ерот повністю протилежний першому та носить назву небесного. Хоча цьому діалогу вже налічують більше двох тисяч років, він залишається актуальним і нині. Частіше, ніж хотілося б, у нашому сучасному світі зустрічається підміна понять. Символічно кажучи, нижчий за своїми моральними цінностями і принципами Ерот у деяких випадках розуміється та сприймається людьми як вищий, небесний Ерот.
Підміна поняття любові поняттям задоволення (тіла, гаманця, самості і т.п), це відбувається як підсвідомо через загальнолюдські стереотипи та культуру, так і свідомо за усвідомленим вибором самої людини. Теж саме можна сказати про товаришування та дружбу, якщо розглядати любов не тільки як взаємини чоловіка та жінки, а як чесноту, як прояв духовного начала в людині. У повній своїй силі та повноті вона проявилась у таких великих Вчителях людства як Будда, Ісус, Крішна та інших.
Тут доречно вже казати про чисту любов, котра розповсюджується на всіх живих істот, яка являється такою, бо вже повністю позбавлена від властивого людям егоїзму. Така любов у більшості випадків залишається не до кінця зрозумілою нами та недосяжною. Хоча, багато хто з древніх та сучасних філософів вважали інакше, що у кожній людині, а точніше кожна людина є джерелом всіх благ та чеснот, а людині залишається розпізнати та віднайти це джерело у собі. Зрозуміло, що любов являється чи не найголовнішим тим благом та чеснотою, котре треба віднайти та відкрити у собі. Так, в індуїзмі це Атма, частина Бога у кожній людині; Сократ вважав, що усі знання знаходяться у людині, а філософ має допомогти людині як би явити це знання у свою свідомість, зробити істину усвідомленою;у християнстві це «Царство Божие внутри вас». Тому, можливо, варто прислухатися до наших мудрих попередників та спробувати віднайти ту людяність у нас самих, що дуже допоможе нам у стосунках із людьми , зокрема у дружніх стосунках.
Дружба є важливою для людини, починаючи з самого дитинства. У дошкільному віці ми у формі грі зі своїми друзями засвоюємо соціальні та моральні норми суспільства, вже тоді, на початкових етапах примітивної дружби, ми можемо дізнатися, що для товаришування є важливими такі якості як щедрість, вміння ділитися та йти на компроміс.
Починаючи з підліткового віку наші друзі та товариші стають для нас дуже значущими людьми, з котрими ми можемо поділитись своїми великими, як нам здається у цьому віці, проблемами та успіхами у житті. Набагато легше та приємніше вести розмову, а тим паче дружити з людиною, котра тебе розуміє та має с тобою спільні інтереси, котра йде с тобою в одному напрямку, образно кажучи.
Звісно, однакових людей не існує, але існують певні кола інтересів, які цікавлять деяких людей більше, ніж інших. Як на мене, яскравим прикладом полюбовної дружби та взаємоповаги є Флорентійська Платонівська Академія, яка виникла у період Відродження у Флоренції , котра взяла за зразок Платонівську Академію, яка існувала в Афінах за часів самого Платона. В ній навчалися практично всі видатні діячі мистецтва та політики, найвідомішими з яких були Піко делла Мірандола , Сандро Боттічеллі, Мікеланджело Буонаротті та інші. Але це не була академія у нашому сучасному розумінні, це скоріше походило на зустріч старих друзів, котрі вели бесіди, проводили піри та фестивалі. Та це не було просто «обывательство» як може здатися на перший погляд, образно кажучи це був союз «плодоносных душ» від якого народжувалися ідеї, котрі потім втілювалися у життя в різних сферах діяльності людини. Всі вони дуже цінували один одного, навіть можна сказати, що вони були закохані один в одного(з точки зору небесного Ерота).
Їх переповнювало те відчуття, коли ти нарешті знайшов тих людей, котрі тебе розуміють, підтримують і котрі люблять та поважають тебе за твою оригінальність та , можливо, навіть єретичність з точки зору Середньовіччя. Тут дружба формула ся на засадах честі та гідності, взаємоповаги та любові, розумінні та щирості. Всі ці якості актуальні і в наш час, бо кожному хочеться мати друга, на котрого можна покластися як в скрутні, так і в радісні хвилини свого життя , з котрим хочеться поділитися своїми ідеями, знаючи, що він тебе підтримає.
Моральність людини та ступінь пізнання нею своєї природи визначають якість та цінність її відносин з навколишнім середовищем та людьми. Тому, якщо людина захоче пізнати справжню дружбу або любов, то їй прийдеться гарно над собою попрацювати, бо людина сама притягує у своє життя все «гарне» і «погане», залежно від рівня розвитку своєї особистості.
