Всім відомо, що індійські танці – це мистецтво високого рівня у світовій культурі. Індійські танці вивчаються як дітьми так і дорослими, несуть в собі неабиякий сенс і популярні у всіх країнах.

В Україні теж є не байдужі до цього виду мистецтва і дійсно враженого неповторною самобутністю, якістю і неординарністю. Чудові костюми, оригінальний підхід до підбору кольорів та орнаментів, гарні прикраси, аксесуари – все це тільки прикрашає і створює неповторність і,так би мовити, «несхожість» з іншими народностями. Я маю освіту хореографа і певний час вивчала мистецтво індійського танцю. Відверто кажучи,стиль один з нелегких. Надмірна пластика і в той же час різкість, прості рухи і в той же час складна координація,проста манера і в той же час посмішка та погляд повинні вражати всіх і кожного… Легко, повітряно, життєрадісно, а в деяких моментах лірично – ось так і повинен виглядати той самий індійський танець.

В індії існує три найвідоміших танців:«Шива»,«Калі»,«Крішна». Очевидно, що більшість танців у хореографічному мистецтві пов’язані з міфологією, побутом,явищами природи. Танці,що походять від масових гулянь та народних ігор. Та ще одна обов’язкова та невід’ємна частина–це молитва і божество. Так само склалося і в Індії:кастова приналежність,релігійні погляди і міркування,соціальний стан,свята,поклоніння чи то богам,чи то матінці-природі призвело до виникнення таких витворів,як Бгануга,Бігу,Чхау,Габро тощо.

Звісно,що назви,як на мене,дещо дивні,але я впевнена,що вони несуть широкий сенс і мають обґрунтоване пояснення. Наприклад,«Чхау»-танець військового походження і в дослівному перекладі означає «тінь». Це пояснюється масками,що артисти використовують у своєму номері і таким чином,немов би,не показують своє справжнє обличчя,завуальовують його,вони-то є тінь. Вічно-відомі індійські класичні танці популяризуються і в наш час. Так одного разу,побачивши танець «Колібрі»,я зрозуміла,що індійське мистецтво-то перлина світового набуття,що стоїть на ряду з танцями найвідоміших стилів сьогодення(брейк данс,модерн,контемпорарі тощо). Звісно,що недарма говорять: «На колір і смак товариш не всяк,»-і не кожному подобається той самий «Чхау» чи «Бігу»,але щодо мене,то я дійсно із захопленням спостерігаю за плавністю чи різкістю рухів,за положенням рук і навіть окремого пальця,адже кожний жест означає щось таке,про що б ви ніколи не здогадалися.

Щодо цінностей і проблем,котрі в собі несуть індійські танці,можна говорити довго,але погляди у кожного різні і до спільного висновку дійти дійсно складно. Проте я спробую прослідити всі плюси і мінуси,всі за і проти.

Почнемо із костюмів. Звісно,що як і в Україні чи Росії,в Індії є свої регіони, яким характерні певні особливості:чи то клімат,чи то праця,чи то віра тощо. Але все ж індійські костюми добре закриті,надто не відверті,кольори хоч і яскраві,але,на мій погляд,приємні. Важкі сарі неабиякої довжини не зрівняються з корсеткою і плахтою,тому особливо індійським жінкам не позаздриш. Зачіски теж доволі складні. Волосся скручували в гарний пучок,що нагадує форму храму,чи заплітали коси незвичайним плетінням. Це все повинно бути зручним і в той же час підкреслювати неповторність. Макіяж-це основна частина збирання до танцю,він повинен бути такий тільки один. Так як в українській хореографії у танцівниці повинні виділятися добре нафарбовані очі і губи,то індійський макіяж,а тим паче ще один важливий елемент пірсинг то є ціле мистецтво. Можливо,для нас «намалюватися як лялька»- це вульгарно, але Індія то інакше. Сценічний образ зовсім інший.

Щодо рухів і пластики. Якщо порівняти з Україною,де образ дівчини сором’язливий,па у танцях різкі,але стримані,а танцівниця виконує рухи, неначе летить пташка,то в Індії-складні на координацію. Лише п’ять пальців на руці можуть виконати цілу плеяду жестів. Ще одна особливість-це сюжетність танцю. Положення,пози дуже складні і через це вивчити їх всі дуже складно,тому іноді і не зрозуміло про що даний твір. Але,я повторюсь,в цьому і полягає самобутність мистецтва Індії.

Суперечливе питання підготовки артистів. Можливо це і не класичний балет,і не фізично-складна техніка брейк дансу, але ж виходячи з етики-науки про правила поведінки,гарних манер,про мораль тощо,можна сказати,що кожне мистецтво-то диво,зроблене руками народу,і не важливо, який танець по складності, адже тільки творцю відомо скільки покладено зусиль. Ми повинні це поважати і цінувати. Танцювальні атрибути теж доволі непрості. Різні маски,військові знаряддя тощо додають особливого колориту.

Музичне оформлення теж може бути не всім до вподоби. Найчастіше в танцях ритми однакові,а,так би мовити,вибухів,найвищої точки напруги немає. Зустріти можна рідко,найчастіше у військових танцях.

Дуже часто індійську хореографію плутають з танцями живота. Ця версія є помилковою. Тільки чого вартий костюм,а точніше відкритий костюм,бісерна техніка (мілка),надмірна пластика-все це є тими елементами,котрі докорінно відрізняють східний танок живота. Дехто вважає,що ці танці дещо відверті,костюми дещо вульгарні,але кожен залишається при своїй думці,бо це також високе мистецтво.

Індійський танець вивчаються на даний момент у школах майже всіх країн. Звісно в деяких-більше,в деяких-менше. Я вважаю,що його потрібно вводити у вивчення,адже він стриманий,підвладний всім віковим категоріям. Думаю,якщо його будуть танцювати дітки,хоча б окремі елементи для розвитку координації,то це ні в якому разі не завадить. Звичайно,як окремий предмет даний танець вводити не потрібно,адже кожному народові характерне своє,рідне. Але і упускати його небажано,адже це тільки розвине наше уявлення про світ,культуру,звичаї,традиції тощо.

Взагалі Індія — країна старовинна. Про казкові багатства та красу її ходять тисячоліттями легенди. Дуже популярні індійські фільми,де знову ж таки невід’ємною частиною є всім відомі танці,не просто танці,а,так сказати, «веселощі» хлопців,дівчат,жінок,чоловіків і дітей. Відомі всьому світу і виконавці,що є дуже технічними в індійській хореографії. Вони є прикладом наслідуванням для підростаючого покоління і для всіх в цілому.

Звісно,що справжнє мистецтво індійського танцю може осягнути лише корінний житель вищеназваної країни,тому вивчати жести і рухи іншим народам потрібно прискіпливо і обережно. Адже якийсь один неправильний жест може означати щось принизливе чи навіть аморальне.

Хореографічне мистецтво відоме всім і всюди. Воно розвивається, осучаснюється, стилізується, і виникає все більше і більше розгалужень, котрі набули популярності на телебаченні, конкурсах, святах. Це, на мою думку, дійсно збагачує культурне життя,розширює наш світогляд. Це безпосередньо відноситься і до індійських танців,котрі в нашому житті посідають може й не перше місце,але несуть в собі користь для розвитку в хореографії і навіть суспільства в цілому.