В своїх працях Сухомлинський описував, що ідеал людської краси – це є і ідеалом моральності, любов до людей – є моральною серцевиною особистості, її душа.
Кожен світогляд створював свою ідеальну людину. Міфологія описувала подвиги Прометея, мужність Геракла, красу Афродіти та інших богів та героїв. Філософи схилялися до образу мудреця, що знає сутність всіх земних і не земних речей, пізнав головні закони буття, а найголовніше – проживає своє життя відповідно цим законам. Релігія вбачали ідеал в святій людині, що все життя присвятила служінню Богові. Світогляд науковців описував ідеал як всебічно, гармонійно розвинену людину, що має досконалу зовнішність, внутрішній світ, поведінку, моральні якості та інтелект.
З розвитком суспільства розвивається та змінюється ідеал людини. На різних етапах життя людини, також, змінюється її ідеал. Ідеал людини може залежати від національних та класових, професійних та статевих відмінностей людей. У більш молодшому віці наш ідеал формується з урахуванням більше зовнішнього вигляду з естетичної сторони, а в більш зрілому віці на перше місце стають моральні якості особистості. У первісний період ідеальною людиною вважалася особистість, що наділена такими рисами як сила, сміливість, спритність, кмітливість, пізніше їх місце зайняли моральність, людяність, мудрість, культура.
Ідеал — це найвища, найкраща духовність, кінцевий результат того чи іншого дійства, стану; образ особистих талантів, здібностей.
Моральність полягає в тому, що людина бере на себе відповідальність за свої слова, вчинки, поведінку.
Моральні ідеали мають «програмний» характер, пов’язані з глибоким осмисленням дійсності. В них в узагальненій формі виражено найбільш цінне в ціннісних відносинах. Уявлення про це цінне визначають у свідомості людини діяльності в сьогоденні і майбутньому, направляють його моральні зусилля до досягнення цих цілей. Тому можна погодитися, що в «ідеалах завжди знаходять втілення елементи моралі майбутнього, чим і обумовлений їх програмний характер».
Ідеали особистості формують її моральні якості і принципи, реалізовані в практичній діяльності. Моральні якості в узагальненій формі дозволяють оцінити, охарактеризувати ті чи інші сторони поведінки особистості: ступінь її добродіяння або порочності (щедрість чи скупість, мужність чи боягузтво). Моральні принципи можна визначити як норми широкого діапазону, які виражають моральні закономірності, що розкривають зміст моральності тієї чи іншої особистості (соціальної групи). Моральні принципи розкривають моральну сутність людини, визначають характер його взаємодії з іншими людьми, моральну орієнтацію в цілому. Так, наприклад, спосіб життя, ціннісні орієнтації, характер спілкування, індивідуаліста і колективіста, егоїста і альтруїста — відрізняються один від одного.
«Золоте» правило моральності являє собою ідеальну модель поведінки людини, що керується своїми власними поняттями про добро і зло, власними побажаннями, засновану на запереченні талиона (відплати) а також на усвідомленні відповідальності людини за обрану в іншій ситуації лінію поведінки. Це правило являє собою основу моральної поведінки як людину, ґрунтуючись на тому, що моральність обов’язкове в якості спонукання до дії (бажаннях), але довільна в якості фактичних вчинків.
Для створення безпосередньо ідеальною поведінкової моделі слід забезпечувати взаємне використання золотого правила моральності, але в контексті індивідуально-відповідальної поведінки, так як в інших випадках вимоги можуть бути неадекватні. Дане правило є одним з найстародавніших виразів загальнолюдського змісту моральності. Воно свідчить про потенціал міжособистісних відносин як області індивідуально-відповідальної поведінки. Завдяки цьому конфлікт суспільних відносин переходить від міжгруповий до міжособистісної формі, що сприяє найбільш вдалому вирішенню ситуацій.
