Епікур – давньогрецький філософ, що залишив величезне багатство моральних принципів та ідеалів у своїх численних творах. Цей мудрець відрізнявся від своїх сучасників нестандартністю свого вчення.
Під час свого життя на землі Епікур, виконав мету, закладену природою для нього. Він показав наскільки важливим є життя у гармонії зі світом. Мислитель постійно пізнавав закони природи і жив по цим законам, і це приносило йому справжне задоволення, тобто блаженство. І вважав, що істина пізнається саме через відчуття людиною навколишнього світу. Для цього він використовував усі шість органів чуття. А якщо трапляються помилки у пошуку істини, то вони пов’язані лише з власним доповненням до відчуття світу, а не з самими відчуттями. Епікур стверджував, що людині притаманний такий феномен як додавання чогось свого до загальної істини, але на думку Мудреця правильним є сприймання дійсності без субєктивної думки.
Мислитель приділяв особливу увагу чеснотам. Він вважав, що чесноти мають приносити задоволення собі самому і оточуючим, а інакше вони не будуть чеснотами. Особливими для Епікура були мудрість і справедливість. Справедливість не терпить зла один проти одного, але при цьому сама по собі не приносить шкоди нікому. Мудрець вказував на те, що справедливість є відносною, тобто вона не може діяти на всіх однаково. А мудрість у свою чергу наділялась людині, яка була у гармонії з собою, з ближнім і, звичайно, з природою.
Епікур постійно прагнув справжнього, незалежного від навколишнього середовища, внутрішнього щастя. Він вважав, що досягнути його можна лише відгородивши себе він негативних і непотрібних думок. Запорукою цього щастя було утримання спокійного, безтурботного стану, пізнання істини, поринання у духовні блага… Життя Епікура супроводжувалося стражданням, і він сам вважав, що життя – це і є страждання, і виходом з є тільки смерть. Але не дивлячись на це, Мудрець любив життя і прагнув до гармонії.
У своєму вченні Епікур ставив акцент на дружбі. Не на коханні, адже кохання, на його думку, поневолює. Мислитель вважав дружбу єдиним безпечним видом соціальних відношень, тому що вибирається самостійно. Дружба – це повна віддача себе другу, Епікур вважав що, друг має бути готовим навіть померти заради побратима. Принципи дружби мудреця були основані на рівності. Він казав, що дружба бере свій початок з вигоди для себе, що друг потрібен більше для тебе самого, ніж ти для нього, але в той же час Епікур аж ніяк не спирався на користолюбну дружбу. Ця дружба мала супроводжуватися вірністю і повною віддачею себе заради блага іншого. Мислитель вважав, що дружба притаманна тільки мудрим людям. І також те, що дружба породжує справжню мудрість. Адже мудра людина не може бути відгородженою від соціуму. Мудрість без соціуму – це лише знання.
Також ще одним шляхом досягнення внутрішньої гармонії і душевного спокою була філософія. Епікур стверджував, що саме філософія може зцілити зламану душу людини.
Епікур, проявляючи свій моральний ідеал – дружбу, створив групу однодумців, яка отримала назву — «сад Епікура». Ця спільнота відрізнялась неабиякою дружбою між всіма членами. У цю групу навіть приймалися на рівних правах жінки і раби, що у той час було дуже незвично і показувало справжню, непідробну доброту і гуманність. Епікур дуже шанобливо ставився до членів групи і до їх дітей. Був навіть такий випадок, коли Мислитель вісім років піклувався про дітей члена групи після його смерті.
Своїм послідовникам Мудрець давав уроки мужності і душевного спокою. Вчив їх усім своїм морально-етичним принципам. Його оптимізм і вміння радіти життю передалося його послідовникам.
Епікур стверджував, що смерть це лише розпад тіла на атоми, і ніякого загробного життя не існує. Він вчив, що жити треба сьогодні, бо іншого життя нам не дано. Епікур не заперечував існування Бога, але не відзначав Його роль у житті людей. Вважав, що Бог не приймає ніякої участі у житті людини, і все, що робиться навколо людей, створює сама людина. Життя на землі – це єдине життя, яке ми можемо прожити. Епікур був справжнім життєлюбом, хоч і переживав дуже часті страждання. Попри це він вмів радіти життю незалежно від життєвих обставин. Він був вільним від людського осуду та атмосфери, що часто створювало життя в його оточенні.
Единим шляхом до щасливого життя Епікур вважав обмеження чи ухилення від чуттєвих потягів та відмову від страхів (у тому числі від страху перед вищими силами). Він був переконаний, що незалежність є однією з основ міжлюдських стосунків, бо лише людина, яка не підвладна стереотипам і забобонам може бути об’єктивною і вільною. Філософ також призивав своїх послідовників уникати активної позиції в суспільстві, результатом якої може бути породження таких негативних явищ як жага влади і слави. Саме ці дві похоті не дозволяють людині ввійти в стан повного блаженства.
Епікур призивав до практики аскетизму, ізоляції себе від суспільства. На його думку, лише в собі людина здатна знайти опору, духовні сили, які приведуть її до справжнього щастя та самопізнання.
Мудрець вмів знаходити радість у дружбі, істині та пошуку цієї істини – філософії. Епікур залишив величезний вклад у загальнолюдську свідомість. І його послідовники ще довго надихали людство вченням цього видатного Мислителя. Саме епікурейське вчення поклало початок етичному індивідуалізму, котрий вбачає в розвиту особистості мету та зміст усього історичного процесу.
