Честь, совість, гідність, моральний обов’язок – це ті якості, які на жаль в наш час мало кому відомі. Бо зараз у людства нові критерії, що до життя. Ми стали часто забувати про свої обов’язки перед: сім’єю, друзями, суспільством, природою і врешті решт про – свої моральні обов’язки.
З гідністю і народжується кожна людина, але в процесі свого становлення, гідність можна втрати. З дитинства нас вчать тому, що ми є гідними громадянами країни, в якій народились, що ми є гідними дітьми свої батьків, дідів, бабусь. Ми гідні отримувати хорошу освіту, на основі якої ми маємо право вступити в гідний вуз.
Гідність – це і ставлення до себе, як ми поводимось в тих, чи інших життєвих ситуаціях. Це самоповага в суспільстві, і з боку свого оточення, і розуміння свого місця в цьому житті. І дуже часто буває так, що людина через якісь життєві і моральні потреби, як то кажуть «впадає лицем в бруд», тобто втрачає свою гідність.
Таким чином — це високе почуття, яке втрачає свою актуальність.
Так склалося історично, що свою честь і гідність український народ повинен був відвойовувати і доказувати. З давніх часів, українці боролися за те, щоб ми могли мати свою державу, мову, культуру і традиції. Тисячі воїнів, молодих мужніх хлопців та сильних українським духом чоловіків, йшли на смерть відстоюючи нашу честь і гідність. Їх вчинки описуються в українській музиці, легендах, віршах, і всі ми маємо бути їм вдячні за те, що зробили для нашої країни. І тому, ми зараз маємо піклуватися і думати про майбутнє нашої країни, і захищати те, що зробили наші діди й прадіди. Честі гідний кожний з нас, і поважати честь інших людей це наш обов’язок. Бо нікому, не приємно коли займають саме його честь і гідність. В Росії в XVII- XVIII були дуже популярні дуелі. Суть дуелі полягала в тому, що молоді люди викликали однин одного на смертельний поєдинок, через те, що один з них зачепив честь іншого. Таким не зовсім гуманним способом вирішувалися питання честі. В наші часи честь відстоюють майже так само, за рахунок гарної бійки, або лайки.
Взагалі, в минулому столітті люди більше піклувалися, про свою честь ніж зараз. В ті часи не було такої фальшивості високих почуттів, більше цінувалась інтелектуальна розмова і моральність людини. В ті часи була більш скоромна поведінка дівчат і жінок. Їхня поведінка викликала захопливість і бажання пізнати їх, бо жінка в ХХ ст. була наповнена таємничості, вишуканості, і що не мало важливості скромності. І за їх честь і гідність, помер не один чоловік. А зараз, навпаки жінки борються за честь чоловіків. Як же час змінює людей.
Дзеркало нашої душі і вчинків – це совість. На мою думку совість, на мою думку це самий складний моральний компонент нашої душі. Це те почуття, як викладає в нас багато неприємних, і рідко приємних спогадів. Часто совість в різних джерелах показують, як Бога і Диявола, які сидять в нас на плечах і говорять, як нам чинити. Взагалі питання совісті досить складне, бо не завжди вдається зробити в рамках совісті. Ось наприклад такий випадок, коли молода дівчина народжує дитини і в неї немає ні коштів, а ні умов щоб дати цій дитині гарне і щасливе майбутнє. І вона вирішує відати її іншим людям, які в змозі дати їй все, що потрібно. І як би її не «мучила» совість, вони вимушена це зробити заради кращого майбутнього для своєї дитини. Кожний, хоча б раз в житті стояв перед вибором «зробити по-совісті, чи ні?». І для кожної людини це питання індивідуально, бо в кожного з нас є свої критерії вчинків, які ми вважаємо совісними. Совість це та риса, яка дозволяє нам розмірковувати над тим, як ми чинимо? чи є це добре для суспільства? Совість – це ще один компонент моральності, який мало кому відомий в наш час.
І зараз після мої розмірковувань щодо совісті, честі, гідності можна викласти свої думки про моральні обов’язки людства. Під словом обов’язку мається на увазі, брати на себе відповідальність за свої вчинки, дії, слова. За що ми боїмось відповідати бо це страх в тому, що ми можемо заподіяти зло іншим, або те що може призвести до негативних дій.
Так в свою чергу суспільний обов’язок військовослужбовця захищати нашу батьківщину від ворогів, і під час війни обов’язками воїнів було в разі крайньої потреби вбити ворога, але цей вчинок є аморальним і засуджується. В давні часи було багато таких вчинків, які мали дві сторони – погану і хорошу. Наприклад кат мав обов’язки перед королем і королевою, і виконував свою роботу, а суспільство його засуджує, бо він чинить не морально. Так само, як і ті службовці, які мають звільнювати людей з посади, це їхні робочі обов’язки, які наше суспільство звинувачує.
Обов’язок переплітається з свободою людини, не було б свободи, то ми не могли б брати відповідальність за свої вчинки. Людині притаманна свобода дії, вчинки і вона має осмислювати свою поведінку, і нести за неї відповідальність. Так студент має відповідальним і відвідувати заняття, а з морального боку він має відчувати відповідальність, перед батьками, які дали йому можливість отримувати освіту. Моральність є стержнем для поспішних рішень.
Моральний обов’язок в сім’ї, не менш важливий для суспільства. Адже все починається з маленької країни під назвою – сім’я. Батьки прививають нам ті високі почуття, які необхідні для гармонійного розвитку особистості. Допомагають діяти справедливо. Вони дають нам перші знання, про оточуючий світ. Потім ми вирушаємо в захоплюючий для нас світ під назвою садочок. Вихователі привчають нас до відповідальності і обов’язку: застеляти ліжечко, допомогти прибрати нянечці іграшки і т.д. Після садочка ми переходимо в школу, де нас чекають сурові й водночас безмежно добрі вчителі. І в школі ми вже на практиці показуємо, наші високі якості особистості.
Я дуже хочу вірити в те, що наше покоління зрозуміє, що ті цінності які в них зараз популярні, але не правильні, вони спотворюють душу людини, затьмарюють розум і робить з них примітивних тварин. Можливо, ми всі колись зрозуміємо це, і добре якщо це станеться незабаром, а не тоді коли наше суспільство перетвориться в аморальних, з пустою душею людей. Які не живуть а існують.
