Етика стоїцизму – це філософська течія, яка зародилася в Даній Греції, пізніше і в Римі. Сутність її полягає в тому, що світ-космос перебуває у пустоті, яка не закінчується, будучи живим розумовою істотою, яка з’єднує всі свої частини в єдине ціле. Саме природа визначає всі частинки цілого, що включаються у загальну природу. Найважливішим завданням етика стоїцизму вбачала обґрунтування міцної, розумної основи життя людини, що виявляється у пристрасті, силі духу. Основними чеснотами вважалася стійкість, тверда позиція у житті.
Взагалі, розвиток становлення етики стоїцизму поділений на три періоди: Давня, Середня та Пізня Стоя.
У першому періоді головна роль відводилась етиці, якій підпорядковувалися філософія природи та логіка. Згідно цьому, у світі існує жорстока необхідність, що не має жодних винятків та поблажок. Тому, у цьому періоді є безглузді розмірковування про свободу, можливість вибору, про сенс буття людини, тому що життєвий шлях кожної істоти залежить не від неї. Але ж людина має розум, і тому вона усвідомлює, що щоб не сталося – так має бути. Це невідворотність долі. Саме в цьому й полягає свобода людини, яка є джерелом спокою, стійкості духу людини, її внутрішньої незворушності. Тому, кожен має прагнути та намагатися жити згідно з природою, з її необхідністю.
Якщо жити згідно з природою, це означає керуватися розумом, який править світом і одночасно є природною характеристикою кожної особистості.
Основне положення етики характеризується тим, що все суще є добром або злом, або ж ні тим, ні іншим. До добра відносяться так якості, як розуміння іншої людини, справедливість, розсудливість і т. д. Зло є протилежним добру: нерозуміння, несправедливість тощо. До ні того, ні іншого відноситься усе, що не приносить нічого ні корисного, ні шкідливого: життя, краса, здоров’я, багатство, сила, а також смерть, муки, хвороба, безсилля, бідність. Що стосується природи, то людина, як її складова, не є добром і злом.
Основними якостями стоїки вважають мудрість, здоровий глузд, розсудливість, справедливість, мужність, які з’єднані між собою. Якщо у людини наявна хоча б одна із таких чеснот, то наявні і всі інші.
Також, стоїки цінують не саму сутність життя, а ставлення до нього. Адже, воно має бути вільним, тобто людина має з радістю сприймати обставини, які складаються в житті, адже вони визначені долею. Тому, жити згідно із накресленим долею планом, означає виконувати свої обов’язки, не ухиляючись від них.
Що стосується другого періоду, то тут людину вважали прекрасною істотою, у якої гармонійний організм. Тобто, вона самостійна, самовизначена особистість, яка не забуває про свої обов’язки. Природними потребами такої людини є необхідність у здоров’ї, силі, багатстві, а також саме головне – щастя. Тому, у кожної людини є свій життєвий шлях. Також важливо жити у злагоді із природою, тому що це є поєднанням душевних сил, якими керує розум.
Людина має мати у собі елементи добра і зла, але важливо, що саме переважає у розвитку кожної особистості, оскільки всі чесноти можна виховати, сформувати в процесі освоєння наук, виробити відповідні звички. Саме тому, особливу, важливу роль тут відіграє спілкування, адже людина, з якою спілкуються, є джерело як добра, так і зла.
У римському стоїзмі, тобто у третьому періоді, відбулися значні зміни. Представники прагнули відновити те, що було втрачено. Мораль почали розглядати набагато ближче реального буття людини. Головними рисами вважали відчуття власної нікчемності, слабкості. Тобто, як і раніше, стоїки закликали підкорятися долі, але не з піднесеним настроєм, викликом, а з сумом, плачем.
Саме тому, люди почали вбачати надію у повному покладанні на Бога. Тобто, людина має прагнути того, чого хоче Бог, а не вона сама. Мораль, у такому випадку, проявляється у милосерді, співчутті, поважному ставленні до людей, незалежно, який вони мали статус. Ці якості не можна виправдати розумом, тому людина повинна була відмовитись від інтелектуалізму стоїчної етики. Таким способом, вони признавали вроджений характер моралі, можливість морального вдосконалення людини шляхом виховання.
Переворот, що був здійснений ідеями стоїцизму, можна охарактеризувати терміном «екзистенційний». Тобто, чим байдуже ставився мудрець до навколишнього світу, тим сильніше він проникав у найпотаємніші глибини власного «Я», виявляючи у своїй особистості цілий всесвіт, що був раніше зовсім невідомий та недоступний.
Ідеї стоїцизму позначилися на культурі людства всіх наступних епох, що значною мірою, це викликало потрапляння людей в соціальні та особистісні обставини, які не піддавалися ні раціональному осмисленню, ні практичному освоєнню. При таких обставинах багато з них мирилися з чужим, ворожим середовищем, ударами долі. Що стосується рабів, то прийняття стоїцизму давало можливість почувати себе абсолютно вільним і щасливим.
Прагнення до чесності – закон людської природи. Пізнаючи її, ми усвідомлюємо цей закон, як свій обов’язок. Але чесність приймає характер боротьби з протиприродними, нерозумними прагненнями. Все добро, що йде від розуму, від Бога здійснюється у світовому порядку. А все зло зводиться до незнання, до непокори розуму та до відрази від розуму.
