Суфізм, ще називають суфійський та духовний іслам, виступає своєрідним осередком внутрішньо-духовного прозріння людини. Тобто досить чітко можна прослідкувати той факт, що стрижнем суфізму являється висока моральність.

В свою чергу суфізм виступає як неоднорідна аскетична течія яка виникла в мусульманському культурному середовищі, а точніше — в ісламі і характеризує його широкий спектр культурних та духовних особливостей.

Назва «духовний іслам» через те, що він торкає моральну сторону особистості, запалює вогник щирості в кожному серці, а не лише орієнтується на тілесній стороні людини, тобто на її зовнішніх потребах, оскільки навпаки спонукає кожного істинного аскета відмовитися від зовнішніх впливів та спокус. Вони стверджували, що одягнутися людина може в те, що їй дійсно подобається, але справжнім суфієм вона стане лише тоді коли буде дійсно гарним її «моральний образ», тобто душа, коли вона буде повністю в своїх думках спрямована до Бога.

Таким чином, суфії приділяли велику увагу не поведінці людини, а їх дуже бентежили психологічні питання, багатий та неповторний внутрішній світ.

Існує декілька версій походження даного терміну, але все ж таки, найбільш вірогідний, на мою думку, є той, що слово «суфізм» бере своє коріння від арабського слова «суф», що в дослівному перекладі означає – товстий одяг із шерсті, адже традиційно суфії ще з давніх часів носили одяг із чистої вовни.

Морально – етична система суфізму полягає в тому, що суфізм виступає, так званим, розумом, неоціненними знаннями, адже людина через власний самозвіт та самоконтроль здатна контролювати себе та власну поведінку. На мою думку, суфізм виступає окремим яскравим світом в якому люди намагаються жити зовсім по-іншому. Суфізм в свою чергу дуже тісно пов’язаний з такими словами як любов, Бог, життя та ін. які гармонійно доповнюють одне одного, наприклад, без Бога немає життя, а Бог це і є не що інше як любов до всього сущого живого і неживого на землі.

Любов виступає могутньою силою за допомогою якої людина ще сильніше відчуває зв’язок з божеством та іде по праведному шляху істини. Тобто суфізм намагається якомога більше наблизити людину до «ідеальної». Проявом любові в суфізмі виступає також та діяльність людини, яка після її здійснення сприяє здійсненню людиною свого високоморального призначення.

Справжній суфій повинен тримати в чистоті не тільки власне тіло, але й свої думки та помисли, таким чином суфізм закликає кожну свідому людину до морального вдосконалення та відмови від пристрастей, які не здатні задовольнити душу. За його вченням людина повинна прагнути не тільки до інтелектуальної культури, не тільки дбати про власне тіло та забезпечувати зовнішні потреби, а й намагатися йти до моральної самосвідомості. А основою будь-якого руху в суфізмі виступає любов яка проявляється не тільки в любові до Бога, але й в любові до інших людей.

Адже тільки через чисту любов до Бога ми можемо досягти душевного очищення, звільнитися від зовнішніх впливів. Одним словом, суфізм можна вважати шляхом, який веде до Божественної етики суфіїв ( тих людей які сповідують дану течію).

Суфізм вчить людей триматися подалі від марнославства та брехні, а навпаки бути високоморальними та глибоко мислячими особистостями які живуть у злагоді з іншими, пропагує щиру дружбу та взаємодопомогу, чесність та витримку. Суфії дуже презирливо ставилися до жебрацтва, адже вважають, що коли вони просять милостиню в інших людей, то в свою чергу нечесно користуються часточками плодів чиєїсь праці. Вони закликають до відданої праці, адже головне своє багатство людина зберігає у своїй щирій та непорочній душі.

Суфізм спрямовує людину до поступового самовдосконалення яке здійснюється ніби по умовних сходинках, переступаючи які людина досягає вищий рівень блаженства. Все це відбувається через рівномірне перетворення та улагодження внутрішнього світу, власних думок та помислів. Тобто коли людина не дозволяє тілу керувати власною душею, то лише тоді може досягти містичного та некорисливого злиття з Богом і з божественною істиною загалом. Суфійська етика є досить багатогранною та складною системою самовдосконалення людини та її життя відповідно до законів високої краси, любові та чесності.

Суфійська етика полягає в тому, аби якомога ширше реалізовувалися істини Божественної моралі, удосконалювати свій внутрішній світ та не втрачати духовних орієнтирів які ведуть нас по життю.

Звичайно, суфізм очищає серця і думки від поганих якостей не логічними доказами та поясненнями, а лише способом життя, яке проявляється в одкровенні людини з Богом. Так зване гуманне ставлення людини до Бога та інших людей показує нам ще одну моральну сторону суфізму. Адже одним з найголовніших завдань суфії вбачають в тому, аби завжди перебувати у гармонії зі світом та людьми, не шукати різноманітних розбіжностей, а навпаки перебувати у так званому єдиному та гармонійному «союзі» з ними. Моральною стороною суфізму виступає також те, що суфії поважають не тільки людей, як вищих істот, а й їхню праці та надбання — як вище творіння.

Таким чином, суфізм має досить складну морально-етичну систему. Суфізм підносить, так звані, умовні «ключі» до людської душі, адже його основне завдання полягає в тому, щоб підняти людину до вищого ступеню її досконалості.