Навчання – невід’ємна частина нашого життя, це не лише дитячий садок, школа і виші, це постійна взаємодія з оточуючим світом з метою збагачення самих себе. Люди звикли асоціювати слово «навчання» з якимось початковим етапом в своєму житті, ви тільки задумайтесь на мить, прокрутіть це слово у себе в голові, які асоціації? Парта, перша вчителька, деканат, аудиторія…і т.д. А насправді хіба це так? «Вік живи – вік учись» : недарма з’явилося таке прислів’я. Ми все життя намагаємось знайти відповіді на якісь життєві питання, щодня розв’язуємо тисячі життєвих задач ми навчаємо самі себе в вирі буденного життя.
Але все ж тики, як не дивно б прозвучала зараз фраза: «навчатися треба навчитися» і в цьому нам допомогла ота «асоціативна» перша ланка. Перший клас і перша вчителька, перша 5 і посмішка радості, через все це пройшов кожен з нас, кожен пам’ятає свою школу і друзів…
Перший клас… Жовто-білі стіни, великі підставки для квітів і велетенська полиця з іграшками, хто б міг подумати, що в школі будуть іграшки, адже, я думаю, всім мама казала: «В школі треба навчатися! Ніяких ігор, іграшки залишаються вдома! »…. Як було шкода, що не можна взяти з собою Славика (так звали мого плюшевого ведмедя) я б йому все показала, а то хіба на словах він зрозуміє усю складність навчального процесу? Так от, жовто-білі стіни, дерев’яні парти і незнайома тьотя за столом, який же це стрес для дитини… я тільки зараз розумію наскільки правильно треба підбирати отих «тьоть» для своїх дітей, бо як кажуть: «все із доброго чи злого, починається з малого…» і перші зернятка нам в душу вкладають перші вчительки.
Валентина Порфирівна… це ж як звали її батька? Порфир, Порфуша, Порфирій… яких тільки імен не придумували ми аби насміятися вдосталь, діти, що ти тут поробиш. Це зараз ти згадуєш цю людину із великою вдячність, а тоді….
Старенька жіночка з довгим волоссям, яке було вправно заплетене в одну косу і викладене на голові у формі віночка, як це мило виглядало, великі окуляри з темнішими лінзами, порівняно з тими, що були у моєї бабусі в окулярах, довга спідниця, ошатна блуза і обов’язково нафарбовані губи. Губи це особливий її атрибут, а ще коса… ні губи… коса… одним словом коса і губи – це те, що так вкарбувалося в мою пам’ять назавжди. Такою постала перед нами наша друга мама аж на цілих 4 рочки.
Скільки часу пройшло з тих пір, але ти сідаєш сьогодні за комп’ютер, пишеш есе на етику, хоча ще зранку не міг і думки до голови зібрати і збагнути що від тебе хочуть у цій темі, не добрим словом згадував викладача, а вже зараз сидиш і кажеш подумки «Дякую!» за те, що дали поринути у минуле… Так зараз тепло на душі, у голові проскакують веселі, до болю знайомі картинки як заставки телепередач і ти знову опиняєшся за партою, перед тобою 5 каченят з одного боку стола і 3 грибочки з іншого і її голос, суворий і ніжний водночас. Тепер ти розумієш, що всі ці іграшки – невід’ємна частина навчання…
Диву даєшся, коли розумієш як легко вона могла поєднувати все таке складне для нас і так легко його пояснювати, враховуючи особливості кожного учня… вона не виділяла серед нас своїх улюбленців і ставилась до всіх однаково з любов’ю, всі ми для неї були янголятками. Хіба це не показує її моральний бік особистості? Безперечно, що так. У навчальному ж процесі головне це взаємодія між вчителем і учнем, це вміння пояснити наскільки важливо навчатися, наскільки важливо розуміти потребу в освіті, точніше сказати: зрозуміти наскільки нам важливо знати все і про все. І ця нелегка місія лягає на плечі вчителям і педагогам. Першу стежину у світ знань ми прокладаємо разом з першою вчителькою, її настанови і стремління нас зацікавити, лягають в основу подальшої нашої освіти. Наскільки грамотно вчителю вдається засіяти поле знань в наших головах і серцях, настільки якісним буде врожай.
Більше б таких педагогів в нинішній освіті, як наша Валентина Порфирівна. Спогади – найпрекрасніше, що ми маємо і будемо мати, вони дають нам можливість не бути на одинці, коли навколо самотність і сіра буденність.
Якщо ж відійти від художнього аспекту розуміння цієї теми і перейти суто до фактажу, то навчальний процес це перш за все взаємодія вчителя і учня. Це безперервність і системність викладання і научання. Це додаткові технічні засоби навчання. Загалом навчальний процес охоплює освітню, виховну, розвиваючу, дослідницьку і самоосвітню функції. Але чи можливо запустити у дію цю серйозну машину під назвою «навчальний процес» без морального її компоненту?
Моральний компонент – це ключ, це та іскорка за допомогою якої запускається весь механізм. Уявіть злого, непривітного, завжди роздратованого вчителя і всі ті складові навчального процесу, чи будуть вони взаємозалежні? Можливо, але чи це принесе плідний результат? Сумніваюсь…
Як важливо знати і уміти застосовувати всі свої позитивні сторони особистості, особливо, якщо ти вчитель. Це не лише необхідно для кращого засвоєння знання учнями, це їхні спогади про вас. Хіба ж це не прекрасно?
Вчитель – це як капітан судна, саме від його цілей, від стимулювання і мотивацій, від змісту, від контролю і оцінки роботи команди, які є його учнями, залежить результат і хід експедиції у незвідану країну знань, а найголовніше це те, як капітан ставиться до своїх підлеглих, наскільки він щирий і наскільки він вірить у свою справу і команду зокрема.
Старша школа – складний період для дитини не лише у зв’язку з тим, що вона стає більш дорослою, а і у зв’язку з її навчанням. Всі ми знаємо і кожен із нас пройшов через це: підлітки глобально ставляться до будь-якої проблеми, підкреслюю проблеми, у своєму житті. У них весь світ – чорно-білі відтінки, а життя – суцільне страждання. Роль вчителя у цей період розвитку дитини досить важлива. Адже вчитель повинен не лише направляти діяльність учнів у правильне русло, але і враховувати їх вікові особливості, не забуваючи про моральну сторону навчального процесу.
У старшій школі, я пам’ятаю, щоб зрозуміліше було це 9-11 класи, у нас був чудовий класний керівник…Ця привітна, завжди усміхнена жіночка, мені здавалася настільки простою, що ми відчували себе поруч з нею на одному рівні, але в той же час і не забували про те, що вона вчитель. На мою думки це важливо. З нею було приємно розмовляти не лише на якісь навчальні теми, але і просто про життя, їй ми довіряли більше ніж батькам, вона була нам не просто класним керівником і вчителем англійської мови, вона була для нас другом! Мені здається це головне….
Отже, морально-психологічні проблеми навчального процесу це перш за все взаємодія вчителя і учня, це моральне ставлення вчителя до учня у процесі навчання, який підпорядковується функціям і компонентам самого навчання. Це правильний виклад учбового матеріалу і засвоєння його учнями… Це доброта, чесність, гуманність, компетентність, толерантність і доброзичливість вчителя!
