У моєму житті було не багато подій, є незначні, малопомітні, суттєві. Далі піде мова про одну з таких подій, яка вміщує в собі ювілейну дату. Я хочу розповісти про школу, де я навчалась. Позаду залишилися уроки та домашні завдання, канікули довжиною в ціле літо і, на жаль, дитинство. Школа дала мені: знання, віру в себе і головне – путівку у світле майбутнє. В школі я зрозуміла, що таке колектив, навчилася дружити і цінувати дружбу, визначилася зі своєю майбутньою професією.
У жовтні 2013 року виповнилось 50 років з часу відкриття спеціальної школи-інтернату № 9 для слабочуючих дітей в місті Києві.
На свято приїхали випускники, численні гості, ветерани школи. Директор школи Остафійчук Т.О. привітала присутніх з ювілейною датою та представила гостей свята. Від кожного класу подарунком став танець і пісня в жестовому виконанні.
Своєю творчістю діти подарували всім глядачам гарний настрій та заряд позитивних емоцій.
Київська спеціальна школа-інтернат № 9, де я вчилася, була заснована в жовтні 1963 р.. Глибоке вивчення особливостей дітей, що мають часткове враження слуху й відрізняються як від нормально чуючих, так і від глухих, послужило теоретичним обґрунтуванням для організації спеціальних шкіл для слабочуючих дітей. Тому і виникли вони в нашій країні значно пізніше. На сучасному етапі навчанням у спеціальних школах охоплені вчасно по суті всі діти, які цього потребують. На практиці реалізована вже ідея диференційованого навчання різних категорій дітей з вадами слуху. В основному визначено зміст їхнього навчання. Наполегливо здійснюються пошуки удосконалення процесу навчання в спеціальних школах. До того часу в Україні не було шкіл для слабочуючих дітей. Вони навчалися в школах для глухих.
Спочатку в школі-інтернаті навчалося близько 100 дітей з вадами слуху, тут працювали 23 педагогів-дефектологів. В кінці 1970 р. кількість учнів зросла до 456 і вона переїхала в 1971 році в будівлю, яка знаходиться на вулиці Сєченова, 9 .
У різний час школою-інтернатом управляли директори: В.В. Скринченко, Ю.О. Корчовий, за допомогою яких вона посіла одне з перших місць в Україні серед спеціальних шкіл для слабочуючих дітей.
Під час цього періоду школа забезпечила навчально-виховну роботу фахівцями дефектологами і потрібним обладнанням.
У 2003 році директором школи — інтернату стала Остафійчук Т.О. Під її керівництвом педагогічний колектив проводить роботу з адаптації слабочуючих дітей у сучасне суспільство.
У школі два комп’ютерні класи з інтерактивними дошками та проекторами, використовується звукопідсилювальна апаратура спільно з сучасними педагогічними здобутками. Медико-санітарна частина забезпечена сучасним обладнанням і лікарями-педіатрами , психіатрами . До роботи з дітьми залучаються психолог і соціальний педагог. У бібліотеці школи на ряду з книгами розташовані комп’ютери з Інтернетом. Методика навчально-виховного процесу спрямована на всебічний розвиток учнів, отримання якісної освіти. Кабінети індивідуальної роботи з розвитку та формування мови обладнані сучасними комп’ютерними комплексами «Світ звуків», «Живий звук», укомплектовані кращими сурдопедагогами України. Вивченню рідної мови приділяється велика увага. Працюють спортивні секції.
Програма навчання в школі-інтернаті не відрізняється від програми спеціальних загальноосвітніх шкіл. Усне мовлення формується у початкових класах. Усне мовлення із самого початку формується як засіб комунікації, оскільки діти навчалися спілкуватися із оточуючими в усній формі. У процесі оволодіння спілкування діти опановують лексику і граматику мовлення. Відсутність слуху спонукає проводити спеціальну роботу у напрямку навчального сприйняття усного мовлення і розвитку навчання вимови. Змістом уроків усного мовлення є не лише робота над вимовою, але і навчання користуватися цією формою мови у процесі спілкування.
Учні люблять шкільні свята, допомагають вчителям їх організовувати. Але все ж основна мета роботи всього педагогічного колективу — навчити дітей з порушенням слуху опанувати правильну жестову і розмовну мову.
По закінченні школи діти добре підготовлені до сучасного життя. Вони соціально адаптовані, деякі йдуть вчитися далі в університети, інші йдуть у коледжі, отримують робочі професії.
Випускники вищих навчальних закладів можуть підвищити науково-теоретичний рівень, навчаючись в аспірантурі. Відомі імена слабочуючих, які отримали вчені ступені й звання.
Моральні якості вчителя діти високо цінують.
У сучасного вчителя навчання і виховання дітей передбачає наявність формування педагогічної культури і її етики. Гуманістичні цінності лежать в основі етики вчителя. Довіра, любов до людей, доброта, прагнення до саморозвитку і самоактуалізації, відкритість до нового досвіду тощо. Педагогічна етика допомагає відшукати правильну лінію у кожній унікальній ситуації діяльності, має значення для правильної постановки вчителем цілей, завдань, вибір форм і методів навчання.
Постійна увага і піклування про дітей з вадами слуху, надання їм прав нарівні з чуючими, створення умов, відкрили великі можливості для всебічного розвитку і активної участі їх у трудовій діяльності й житті країни. Зі святом тебе, рідна школа!
