У світі багато людей. Стільки ж і думок. Цікаво, що не зважаючи на це, є і добрі і люди, які не звертають уваги на різнобічність думок і спокійно відносяться до інших. Але є і такі, що через різні погляди на життя вважають, що всі інші – погані і не мають права на власну думку. Такі люди не розуміють нікого і думають, що весь світ обертається тільки навколо них.

Одного осіннього вечора компанія із десяти тинейджерів вирішила відсвяткувати День народження своєї однокласниці. Всі були у передчутті святкування: хлопці вибирали підходящий одяг, дівчата – макіяж. Всі вони ходили за покупками і подарунками до вісімнадцятиріччя їхньої подруги.

Та раптово святкування відмінилося: кафе, яке замовила Марина (так звали іменинницю) закрилося через великі борги. І про це дізналися тільки ввечері того дня. Всі діти дуже засмутилися. Дівчата плакали, псуючи свій макіяж, а хлопці знервовано пили пиво ковток за ковтком, вже не сподіваючись на гарне закінчення вечора.
Але, взявши себе в руки, друзі вирішили просто скупитися в магазині і піти на природу. На вулиці було ще не так холодно і вітер не так дошкуляв, як декілька днів тому.

Вже сутеніло, коли всі десять чоловік на чолі із іменинницею добралися нарешті до великого і гарного парку, де на другому боці озера з дерев падало останнє пожовкле листя, а небо темніло, неначе його хтось змальовував синіми фарбами. Всі дивилися на це диво зачаровано, а багато хто навіть почав фотографувати всю цю красу.

Почалося святкування. Музика лунала настільки голосно, що здавалося, ніби всі оточуючі могли оглухнути. Декілька відвідувачів навіть підходили до друзів і сварилися з ними:
— Скільки ж можна шуміти? Тут нереально через таких, як ви
відпочивати.
На що ті відповідали?
— Та тут нереально відпочити через таких зануд, як ви! Яке вам діло
до нас? У нас демократія в країні, ми маємо право на вільні дії!
— Як у школі на уроках відповідати історію, так вони не знають, а що
таке для них демократія – добре вивчили, – відповідали на те старенькі відвідувачі парку.
Тож одні люди кричали, сварилися з ними. Інші погрожували визвати міліцію (але толку від цього не було ніякого), а треті взагалі мовчали, косо позираючи на цю гучну компанію.

Серед таких відпочиваючих була одна дівчина, яка самотньо сиділа на лавочці і читала книгу по психології і через кожні п’ять хвилин занотовуючи щось у зошит. Компанія дуже довго придивлялася до дивної дівчини, що так уважно дивилася на небо, що вже дуже сильно потемніло. Один хлопець із компанії – Микола зауважив, що ця дівчина сама, не розмовляє по телефону, не пише смс через кожні 2 хвилини і читає книжки. Тому вона здалася одразу всім дивною, адже якщо вона не робить так, як вони, значить — не правильна.

Така думка та ще й на п’яну голову надихнула їх на недуже приємний вчинок – познущатися із неї. Тільки Микола був проти цього, адже вона йому відразу сподобалась. Тому друзі почали знущатися і з нього. Спочатку тихо перемовлялися, потім почали сміятися і тикати в нього пальцями. Хлопець спочатку мовчав, а потім не витримав і пішов від них, сказавши при цьому, що вони дурні і нічого не розуміють.

Коли він підійшов до дівчини, вона навіть не звернула на нього уваги.
Тоді він звернувся до неї:
— Привіт! Мене звати Микола! А тебе?
Але вона йому нічого на це не відповіла, навіть не підняла голови. Коли він звернувся до неї ще декілька раз, вона все-так відірвала свій погляд від книги і подивилася на нього своїми синіми, як небо, задумливими очима. Потім посміхнулася і продовжила читати книгу.
Хлопець образився і рознервувавшись крикнув:
— Чи всі ви подуріли сьогодні?! – і пішов геть.

Компанія його друзів пильно спостерігала за цією ситуацією і з насмішкою вкінці монологу максима проводила його несмішливими поглядами. Потім, дочекавшись, коли він піде, іменинниця із своїми поплічниками підійшла до дівчини і почала до неї говорити щось. І знову від неї хоча б якоїсь реакції ніхто не дочекався. Потім Марина почала вимагати від дівчини, щоб та пішла геть із парку і не маячила у них перед очима, на що та знову нічого не відповіла.

Тут подруга Марина підійшла прямісінько до дівчини і почала штовхати її, на що погляд мрійниці став якимось туманним, нічого не розуміючим. Але знову вона нічого не сказала. Тут не витримали і всі інші і почали з неї знущатися, обзивати, кричати. Компанії здалося, що вона все зрозуміла, адже на її очах з’явилася маленька сльозинка, яку та витерла без вагань.

Тут в цю сварку втрутилася якась прохожа бабуся. Вона почала лаятися на компанію бешкетників і заспокоювати ображену якимись нікому не зрозумілими жестами.
— Ви що тут витворяєте? Ви – п’яні дурні, які далі свого носа нічого не бачать. Ви що, не розумієте, що вона – глуха? Вона вас не чує зовсім, але відчуває все ваше відношення. Вам соромно повинно бути за таку поведінку. А тепер ми йдемо геть. Ви ще пошкодуєте про свої знущання! – сказала бабуся, взявши під руку дівчину і повівши її геть.

І справді – всім учасникам цього знущання стало соромно. А тим, хто сидів поруч і мовчав – ще гірше, адже вони нічого не сказали п’яним тинейджерам. Всі люди в радіусі п’ятнадцяти метрів мовчали ще дуже довго, понуривши свої голови. Деякі дорослі жінки навіть заплакали.

Першою збагнула все Марина. Вона підбігла до їхньої лавочки, по збирала всі подарунки і чимдуж побігла за бабусею і бідною дівчино, на ходу телефонуючи Миколі і розповідаючи все йому, щоб він теж скоріше прийшов. Всі інші побігли за нею.

Коли вона наздогнала бабусю з дівчинкою, Микола вже був біля них. Він вибачався і просив перекласти все це, що бабуся робила із величезним задоволенням. При кожному перекладі, дівчинка посміхалася все більше і більше своєю милою ніяковою посмішкою.

Потім до них підійшла Марина, а слідом за нею і вся її компанія. Вони почали вибачатися, намагаючись жестами допомогти своїй промові, а Марина без зволікань віддала всі свої подарунки дівчині, які та не хотіла приймати. Та всі передали через бабуся, що якщо вона їх не візьме, вони занесуть їх їй прямо додому.
Так вони подружилися і через деякий час компанія навчилася розуміти і пояснювати свої думки їхній новій подрузі – Олені.

Адже вони зрозуміли, що не можна судити людину по першій думці, адже вона може скластися невірною, а людина образиться надовго.

Моральний зміст цієї історії:
Цією розповіддю я хотіла би показати всім, що не можна судити людину по першому погляду, по першій думці. І знущатися з неї теж не варто. Адже хто знає, що може творитися у неї в душі і яким словом її можна образити. Ніхто з нас не ідеальний і, якщо людина не така, як всі інші, потрібно звернути на неї увагу, адже це означає, що вона – індивідуальність, яка має свої думки, рішення, мрії і почуття. Це не погано, що вона не така, як всі інші. Навпаки, це означає, що вона – одна єдина, не є копією, не підстроюється під інших, намагаючись стати цікавим хоча б для когось, адже це їй не потрібно.

Ми маємо поважати кожну людину, яка є індивідуальністю. Адже якщо таких людей не буде, то всі будуть схожими один на одного, нецікавими. Люди перестануть розвиватися, а отже перестане існувати і весь світ. Адже розвиток – це головне у нашому житті.