Раціоналізм, як етичний і філософський напрямок найбільшого розквіту досягнув у період з XVII-ХХ cтоліття, тобто в період Нового часу. Він визначає розум основою пізнання, діяльності і поведінки людини. Розум є першопричиною розвитку світу. Хоча підвалини етичного раціоналізму сформувалися ще в прадавні часи.
Засновником етичного раціоналізму вважається давньогрецький філософ Сократ, який знання про мораль ставив на один щабель з мораллю і добропорядністю людини. На його думку, люди вчиняють злочини тільки через незнання закону.
Продовжують формуватися започатковані у XIX столітті науково-раціоналістичні напрямки такі, як прагматизм і позитивізм.
Засновником позитивізму є Огюст Конт. Ідея етики у структурі гносеології філософа дістає значення основної науки, яка може давати безперечні і неспростовні висновки схиляючись на твердження біології. Він визначав головну функцію етики в тому, щоб визначати вплив кожної дії і вчинка на життя людини.
Етика потрібна для того, щоб проливати світло на соціальні події і давати їм характеристику з метою дотримання порядку в соціумі. Досягнення порядку – це вірний шлях до удосконалення моральних цінностей людства, який можливий тільки завдяки опорі на розум. Конт був прихильником всезагальної терії людських стосунків заснованих на ґрунті добропорядності, злагоди, поваги та підкоренню моральним нормам з метою уникнення розколу в сім’ї чи будь-якій іншій соціальній групі.
Тяжіння до негативних пристрастей необхідно приборкувати за допомогою розуму. Мислитель прогнозував подальший розвиток людства як науковий, такий, що розвивається на принципах інтелекту. Військове суспільство замінюється промисловим, зосередженим на раціональному видобутку природних ресурсів. З часу, коли люди починають думати науково, в світі закінчуються війни, кровопролиття і конфлікти. На його думку, позитивізм у політиці грає вагомішу роль ніж революції, політика повинна спрощувати розвиток людства, тому що, світом керують ідеї. Конт надає першочергове значення духовній ієрархії перед соціальною. Людина, яка має високий чин в суспільстві може мати низькі моральні якості та навпаки.
Першовідкривачем прагматизму вважається Чарльз Пірс. Основними об’єктами його вивчення є життя і знання. За його схожість і спорідненість часто порівнюють з гуманізмом. Філософія прагматизму заснована на вивченні людського досвіду з метою поліпшення життя, адже на основі досвіду фрагментарно створюється бачення людини світу, явищ життя, формуються образи людей, уявлення про життя, на основі досвіду складається філософія окремої людини.
Представники даного напряму ставилися не схвально до вже існуючих філософських систем, оскільки вони не мають практичного застосування для людини. На відміну від релігії і етики, які з давніх-давен допомагають людству приймати рішення, на основі усталених моральних норм, істин, які не підлягали сумніву в своїй правильності, об’єктивності і достовірності.
На думку прагматиків, наука – це важіль прогресу людства, за допомогою якого відбувається розвиток усіх сфер у суспільстві. У науці багато фактів, правил і гіпотез які можна довести на практиці, на відміну від етики і філософії.
Людина може змінити віру, коли її досвід не співвідноситься з досвідом релігійних вчень і сумнів заполоняє їй життя. Як вважали прагматики – це основна причина зміни віри у людини.
Послідовник ідей Чарльза Пірса – У. Джеймс виокремив ключові принципи прагматизму:
1) добро – це не відірване від життя теоретичне поняття, воно відповідає вимогам людства;
2) всяка моральна ситуація виняткова, тому, немає непорушних правил, які б підходили за будь-яких обставин, а потрібні нові рішення.
Джеймс допрацював «прагматичне правило», згідно з яким, стандарт правильності моральної норми є її кінцевий продукт. Він зазначає, що особистість все своє життя вирішує реальні, чітко визначені проблеми і завдання для досягнення своєї мети, тим самим вона намагається знайти правильний алгоритм дій, що веде до добробуту.
Знаходження раціональних дій для виконання поставлених цілей можливе тільки за допомогою використання розуму. На його думку, ці дії і є моральними.
Мораль в традиційних уявленнях вважалася основою внутрішнього, душевного невдоволення, прагматики ж її визначають як засіб досягнення душевного спокою і комфорту.
Науково-раціоналістичний напрям в етиці пройшов довгий шлях становлення. У працях Гегеля початком і сенсом світу виступала абсолютна ідея, або абсолютний розум, тобто була провідною ідея самопізнання розуму. Першою формою раціоналізму була антична натурфілософія, яка ґрунтується на тому, що почуття здатні вводити в оману.
В буржуазній філософії класичний раціоналізм зазнає критики, втрачається віра в безмежність і могутність людського розуму. Починаючи з ХІХ століття раціоналізм конкурує ірраціоналізмом, який визначає головним у сприйнятті почуттєву сферу, емоції яким підвладна людина, через які сприймає світ.
Людина через призму емоцій по-іншому дивиться на світ. Проте, цілком раціоналізм не відкинутий. Намагання підтвердити його істинність реалізовувались структуралізмом і марксизмом, по-своїму його інтерпритуючи. Представник структуралізму П.Фейєрабенд відкидає перспективу універсального методу пізнання, бо всякий новий розвиток знання передбачає заперечення старих методів пізнання. На його думку, раціональність є витвором історії.
Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс запозичили ідеї діалектики у Гегеля. Осягнення можливе за допомогою розуму і органів чуття, а практика є єдиним критерієм істини.
