Наше життя дуже непередбачувана штука, кожен з нас може потрапити в неприємну ситуацію, навіть тоді, коли менш за все очікує її. Перед кожним з нас хоча б раз у житті поставала проблема вибору: хтось обирає чай чи каву пити зранку, хтось — яку спеціальність обрати в майбутньому , хтось — який вчинок обрати, добрий чи злий. Одного разу такий вибір постав і переді мною, я опинилась в ситуації вибору між обов’язком та страхом…
Після довгого навчального року в мене нарешті з’явились вільні вихідні для того, щоб пройтись по магазинам та сходити в кіно з подругами. Саме того дня я і постала перед таким нелегким вибором для мене — обов’язок чи страх. Як зараз я пам’ятаю – той день був погожий і дуже спекотний, ми з подругами йшли алеєю до торгівельного центру, та раптом, молодий чоловік, що йшов попереду, похитнувся і впав. Люди навколо не зрозуміли, що трапилось, хтось підбій до нього й почав викликати швидку, хтось байдуже проходив повз, а я … А я завмерла на тому місці де зупинилася і боялась навіть дихати. Я знала, що допомогти цій людині — мій обов’язок, тому що я – медик, а ця професія не має часових та просторових обмежень. Я медик, не залежно від часу доби, пори року та мого місця знаходження і я повинна надати допомогу будь якій людині, не залежно від її віку, статі чи раси. Але ж я ще така недосвідчена, щойно лише закінчила навчання і тут така ситуація… Я зовсім розгубилась і не знала, що робити. Питання лунали в моїй голові: «Що робити?», «Допомогти чи піти далі?», «Якщо я не допоможу, що станеться з цією людиною?». Ці секунди роздумів здались мені годинами, але поштовх в бік швидко повернув мене до реальності. Відкинувши всі страхи, я мерщій побігла допомагати хлопцю. Поки бігла, згадала все, що вчила в медичному виші, а руки, ніби то самі, автоматично, почали виконувати алгоритм надання першої медичної допомоги. На щастя, з ним не трапилось нічого серйозного, він просто втратив свідомість через спекотну погоду та падаючи, трохи забився рукою. Мені допомогли привести хлопця до тями, ще до приїзду швидкої допомоги, а лікарі, оглянувши його забиту руку та ретельно обстеживши, відпустили його додому.
Пізніше, я провела багато часу в роздумах: чому так сталось, чому я одразу не кинулась допомагати людині, яка потребувала допомоги. Обдумавши ситуацію, яка склалася, я зрозуміла, що виною всьому мої страхи: страх зробити щось не правильно, страх нанести шкоду людині. Адже в моральному кодексі медичного працівника сказано:
«Життя пацієнта – це найвища цінність, на збереження якої повинна бути спрямована професійна діяльність лікаря (медичного працівника). Збереження життя пацієнта повинно розглядатися медичним працівником у поєднанні зі збереженням якості життя, найбільш високої за існуючих умов.»
«Принцип „роби благо” вимагає позитивних дій з боку медичного працівника щодо запобігання або виправлення шкоди. Заклик „робити благо” припускає не тільки практичну діяльність, але й почуття та емоції лікаря, що реалізуються співчуттям до хворого.»
«Медичний працівник не має права піддівати пацієнта невиправданому ризику.»
Я зрозуміла, що ні за яких обставин, не можна забувати головний принцип роботи всіх медиків: «НЕ НАШКОДЬ!». Меді довелося перебороти свій страх і зробити вибір в бік обов’язку. В кожної людини в житті нерідко виникають складні ситуації, коли слід зважити всі обставини та надати перевагу чомусь одному, прийняти нелегке рішення на благо чи на шкоду собі, близьким чи друзям. Часто трапляються ситуації, які ставлять людину перед вибором між чимось привабливим для неї задля блага інших, та обов’язком, якій вона повинна виконати. Такі ситуації називаються моральним вибором. Цей вибір здійснюється в умовах якими людина керувати не може і обов’язковою умовою його є свобода вибору. Тому я можу впевнено сказати, що в той момент я опинилася саме в ситуації морального вибору, адже обставини не залежали від мене і я могла обрати й інший варіант розвитку подій. Я могла пройти повз цю людину і зробити вигляд, що ніяк не причетна до цього. Але в такому випадку, ця історія назавжди б залишилась в моїй пам’яті та на мої совісті. Здійснивши саме такий вибір, я проявила свою відповідальність. Це означає, що саме в ту мить я проявила свою здатність передбачати наперед наслідки свого вчинку і прагнення попередити можливий негативний розвиток подій. А також, здатність оцінювати свою діяльність та поведінку з позиції користі або шкоди для даної особи, порівнювати свої дії з суспільними вимогами, нормами моралі і права, що устаткувалися в суспільстві, співставляти потреби суспільства з реальними можливостями на даний момент.
На останок, хочу сказати, що кожен вибір залежить від тієї мети, що постає перед людиною. Якщо кожен з нас, в проблемі морального вибору, буде ставити суспільні блага вище своїх, наше суспільство стане більш добрим та моральним.
