Кожній освіченій людині, яка не позбавлена відчуття моралі, властиві також відчуття совісті, гідності,обов’язку, тощо. Совість людини залежить від сім’ї, в якій вона виховувалась,від освіти,релігії ,соціальної щаблини занятої нею у суспільстві. Совість – це здатність людини оцінювати себе, свої вчинки, розуміти правильність обраного життєвого шляху.
Совість, як внутрішній голос, спонукає людину до певної дії. Вона не обов’язково має бути правильною з точки зору загальноприйнятої моралі. Вона ваша. Це продукт вашої розумової діяльності. Совість — це непостійне почуття яке сьогодні може бути одним, а завтра зовсім іншим. А може стати нав’язливим “супутником”, який тебе не залишає ні на хвилину і ти вже не можеш ні їсти ні спати,не здатен займатися такими простими, буденними для тебе справами. Совість,як маленька дитина,зростає, набуває нових якостей, формується.
Коли я почала замислюватись що ж таке совість, чомусь одразу згадала розповідь А.Чехова “ Студент ” . Це невеличка розповідь, лише на три сторінки. Сам Антон Павлович вважав її кращою з своїх творів. Головний герой,студент духовної семінарії, повертається додому. В його голові рояться думки,він дивиться навколо. З усіх боків його обступила сірість,бідність, голод. Хлопцю здається, що пройде ще багато років, а нічого не зміниться, все було і буде таким. Він йшов, розмірковував і раптово побачив двох жінок біля вогнища. Він вирішив підійти зігрітися. Між людьми зав’язалась розмова,під час якої студент розповів історію про те, як апостол Петро тричі відрікся від Христа, відрікся розкаявся і заплакав. Жінок дуже вразила ця історія, вони теж почали плакати. Вони плакали, тому що сум, печаль в душі апостола для них близька. Близький той сором,ті муки совісті. Студент, залишивши їх, пішов далі і раптом він відчув як в його душі просинається радість. Він відчув тісний зв’язок з минулим, побачив як тонка стрічка йде крізь час. І варто тільки торкнутися одного з кінців, коли ти побачиш як здригнеться інший.
Важливу роль у формуванні моральності відіграє виховання. Все те чому вчать батьки, вчителі, навіть твої однолітки, те, який приклад вони тобі подають, все це безумовно впливає на твою моральність,совісність,розуміння твого обов’язку, як головної рушійної сили. Завчасне розуміння правильності вчинків оберігає тебе від нестерпних мук совісті,від яких нема спасіння,нема ліків. Єдиним що тебе може врятувати — це виправлення своїх помислів, щире каяття. Але далеко не всім це вдається,багатьом не стає хоробрості визнати свою помилку,комусь заважає так звана гордість,а хтось зробив таке, що вже неможливо виправити. Якщо людині не вдається витіснити муки совісті,то її внутрішній світ стає слабким і може розколотися. Це може привести до психічних розладів.
Кожна релігія світу говорить про заповіді, які не можна порушувати,але їх треба дотримуватись, не через страх горіти в пеклі, чи сором перед іншими людьми,а для себе,щоб бути правильною чистою людиною,перед собою і своєю совістю. Іноді заради істини варто жертвувати матеріальними благами.
Ми, як вчителі, обов’язково маємо про це замислюватись, постійно працювати над собою, бо ми є прикладом для наших учнів,ми є тим фундаментом без якого неможливо формування здорового, морального, етичного, інтелектуально розвиненого суспільства. Ми повинні не спостерігати і стояти осторонь, а якомога більше збагачувати внутрішній світ дитини.
Майже в кожної людини мого віку вже сформувалася своя система обов’язків. В залежності від соціального статусу,ролі в суспільстві вона набула певних рис. Ми розуміємо всю серйозність відповідальності яка лягає на наші плечі. Це обов’язок перед Богом, як совісної, правильної, набожної людини,яка живе не тільки заради втілення власних потреб, а й на благо іншим людям. Це обов’язок громадянина, як достойного, чесного, справедливого жителя своєї країни. Це обов’язок сім’янина захищати, піклуватися, бути гідним прикладом для своїх дітей. Важливий внесок у формування, розуміння морального обов’язку в історію етичного мислення зробив Імануіл Кант. Його філософія багата яскравими прикладами чеснот, що свідчить про глибину його гуманістичних поглядів. Відчуття обов’язку визначає наскільки моральною є людина. Це не зводиться до простого визначення обов’язків прийнятих у суспільстві, це відчуття має бути провідником всередині людини, рушійною силою, яка допомагає зробити правильний вибір.
Совість, обов’язок, — це поняття без яких не можливо формування суспільства в цілому. Ці поняття повинні , як кажуть, вбиратися з молоком матері. Ці компоненти формують особистість, роблять з індивіда людину.
