Історія розвитку етичної думки — це дуже довготривалий процес, який формувався, можна сказати, разом з становленням людини як особистості, а також з розвитком людських відносин. Люди в процесі свого розвитку, спілкуючись один з одним, вирішуючи певні проблеми. потрапляючи в різні ситуації, отримували життєвий досвід, який наштовхував їх на уявлення про мораль, додавав новий зміст в їхнє життя. Саме це і поклало основу для формування нових теоретичних висновків. Коли суспільство досягло відносно розвинутої стадії класових відносин з’явилися перші системи етики, саме вони досліджували моральні процеси, котрі так цікавили суспільство того часу.

В різних країнах перші прояви етичного знання складалися неоднаково. Це було пов’язано з умовами прогресу суспільства, його філософського мислення. В деяких регіонах Стародавнього світу утворилися дещо особливі релігійно-філософські системи. Можна назвати найцікавіші з етичної точки зору: Давній Китай — даосизм, конфуціанство; Давня Індія — джайнізм, буддизм; Давня Іудея — іудаїзм, а також філософські погляди на мораль Давньої Греції та Давнього Риму.

В Давньому Китаї теж важливу роль відігравав розвиток етичної думки. Одним із таких напрямів був даосизм, який відрізнявся від конфуціанства тим, що не став провідною релігією Китаю. Та цей напрям повинен завдячити часточці «Дао». Після введення цього поняття вчення зайняло важливе місце в історії розвитку етичної думки Китаю. Засновником даосизму вважається величний мудрець Даоцзи (Лао — Дань), який народився 604 року до н. Саме він являється автором книги «Дао де цзін», що перекладається як «Шлях доброчинності». В книзі центральне поняття займає — Дао (шлях), висовується як щось вище звичайного життя на землі людства або окремої людини ,її мислення, поведінки в окремих ситуаціях та інше. Головним висновком до цієї книги можна сказати, що людина за лежить від землі, а земля залежить від людини.

Також дуже багато цікавого можна говорити і про інші течії того часу, які засновувалися в Давньому Китаї, Індії…
Якщо взяти декалог, тобто дванадцять заповідей Мойсея, як зразок гідного життя суспільства, то ми розуміємо наступне, що не сила, не хитрість та, навіть, не розум або ще якісь інші достоїнства роблять з людини те, для чого вона дійсно народилася, а здатність жити за Божими законами, за законами совісті. Тому система життя, яку накреслює для нас Закон Божий є основою життя не тільки для християнства та ісламу, а взагалі трактується як правило для морального життя взагалі.

В Давній Греції розвиток етичної думки проходив теж дуже цікаво. Першим філософським вченням Давньої Греції, саме в ньому започаткувалися всі проблеми моральності, була натурфілософія. Своє коріння вона бере з грецької міфології, але ставила інші питання щодо походження всього існуючого на землі, звідки все з’явилось, але при цьому не звертали увагу на моральну сторону життя людини. До них мали відношення і такі великі філософи, як Емпедокл, Анаксагор і Демократ.

Людина, за теорією натурфілософів, — це невід’ємна частина природи. Вона не може почувати себе комфортно без зв’язку з природою, не може навіть уявити свого існування поза межами природи. Стає зрозумілим, що такий зв’язок породжує спільні якості, однакові зміни відносно певної ситуації.

Демокріт (близько 4 60 — 370 роки до н.) на його думку світ це атоми, часточки, які складають все, що ми бачимо перед собою. Він вважав. Що, навіть, душа матеріальна, а значить смертна, бо як він вважав складається з атомів. За його міркуваннями для душі людини найвищим благом є блаженство. Під блаженством він розумів спокій та умиротворення, що переплітаються з веселощами. Такий стан для своєї душі можна досягти, якщо жити помірно та весь час боротися та контролювати свої пристрасті. Така життєва позиція Демократа поставила його на шлях до атеїзму.
В Древній Греції було немало і інших філософів, кожен з яких мали чітко окреслену особисту думку. Такі як: Сократ, Платон, Аристотель, Епікyр.

Одночасно з вченням останнього філософа з’явилася така течія нового вчення як стоїцизм. Існувало дві форми – грецька та римська. Засновник – філософ Зенон. Він бачив ціль існування суспільства в повному підпорядкуванні природі та прийнятті всього видимого світу. Саме в цьому світі, за думкою стоїків, панує жорстка потреба, яка являється проявленням вселенського розуму. Вважали, що не покорятися цьому розуму – абсурдне рішення, а у всьому прислухатися – це дорога до більш розвиненої свідомості людини. Але спочатку потрібно удосконалити свій розум до певної міри, щоб свідомо підкорюватися вищому розуму, розуміючи для чого та заради чого все відбувається. А для цього потрібно відокремити своє життя, свій розум від всього чуттєвого, не піддаватися страху, печалі, розпачу, радості, насолоді, скорботі. Ідеалом для стоїків була людина безпристрасна, непідвладна жодним переживанням – спокійне, мирне життя. Тільки тоді людина істинно мудра, покірно приймає все, що вимагає від неї доля.

Етична думка Середньовіччя та Відродження.
Етика цього періоду тісно пов’язана з християнством. Мораль всього християнства проповідує єдиного Бога як джерело вічної любові. В основі всіх морально-етичних принципів лежить переклад та тлумачення Біблії – головної книги християн.

Якщо говорити про основний морально-етичний принцип християнства, то він базується на вищій заповіді, а саме любові до Бога. Це заклик до зразкового життя в любові до ближніх.
Передове місце в християнському етичному вченні займають Августин Аврелій (Блаженний) і Фома Аквінський (Аквінат).

З настанням доби Нового часу з’явилися течії нових релігійних напрямів: протестантизму, який викликав хвилю активного служіння Богові, такий поворот викликав ще ряд вільнодумств, які оформилися як а теїзм, деїзм, скептицизм, пантеїзм тощо.

Етика XX століття як незалежна наука, відокремилася і повністю функціонувала. Займалася слідуючими поєднаннями «людина та Бог» і «людина та суспільство» у їх взаємодії. В першу чергу приділяли увагу злагоді та гармонії в стосунках, взаємовідносинах. Старалися досягти найбільшого порозуміння між та забезпечення спокійного життя, яке б допомагало досягати тих моральних вершин, які проповідує наука етика.