В статті досліджено особливості професійного стресу та синдрому «професійного вигорання» в професіях типу «людина-людина». Розкрито специфіку типу «людина-людина». Визначено поняття «професійний стрес», охарактеризовано основні чинники, що вливають на появу професійного стресу. Проаналізовано зв’язок між професійним стресом та професійним вигоранням.

Ключові слова: професійна діяльність,тип професій «людина-людина», професійний стрес, стресор, синдром професійного вигорання».

В умовах складних соціально-політичних та економічних змін сучасне життя характеризується пришвидшеним темпом, втратою впевненості в стабільності робочого місця, зростанням інтенсивності праці, скороченням часу на відпочинок та спілкування, високою конкуренцією, швидкою зміною запитів на ринку праці, підвищеною відповідальністю працівників за наслідки прийнятих рішень тощо.

Перелічені чинники створюють умови для розвитку професійного стресу та синдрому «професійного вигорання». Професійний стрес та синдром «професійного вигорання», стосуються представників професій типу «людина-людина». Згідно із класифікацією Є.О. Клімова, професії поділяють за типами (за предметом праці): «людина-техніка», «людина-людина», «людина-природа», «людина — знакові системи», «людина —художній образ» [4].

Зокрема, до професій типу «людина-людина» відносять такі як вчитель (викладач), вихователь, практичний психолог, менеджер з персоналу, лікар, рієлтор, провідник, екскурсовод, соціальний працівник, стюардеса, офіціант, продавець, перукар, менеджер-керівник, тренер, інструктор та ін. [5].

Зазначені професії спрямовані на забезпечення підтримки та управління різними соціальними процесами, вимагають від їх представників нерідко полярних якостей: уміння бути вимогливим і в той же час доброзичливим, уважним; суворо дотримуватись етичних і правових норм і вміти швидко орієнтуватися в неординарних ситуаціях; суворо дотримуватись технологічного регламенту та швидко приймати рішення в екстремальних ситуаціях; на власному прикладі задавати та підтримувати норми поведінки і спілкування та рішуче припиняти їхнє порушення.

Професії цього типу нерідко висувають підвищені вимоги до здоров’я, фізичної і психічної працездатності людини. Їм властиві складні сполучення прямих і непрямих результатів праці, безпосередніх і віддалених у часі. Зміст праці у цих професіях відрізняється високою емоційною насиченістю міжособистісних контактів, високою відповідальністю за результати спілкування, за прийняття рішення [5].

Активно вивчати професійний стрес почали з 90-х років XXст., адже професійний стрес є однією з актуальних психологічних проблем, пов’язаних із фізичним та психічним здоров’ям працівників, їх професійним благополуччям.

Для професій типу «людина-людина» фактор стресу є супроводжуючим. Адже професійний стрес пов’язаний із переживанням психічної напруженості в умовах високої відповідальності за прийняття рішення. Робота в умовах професійного стресу є серйозним випробовуванням фізичного і психічного здоров’я спеціаліста, перевіркою міри його професійної надійності. А.Б. Лєонова стверджує, що професійний стрес виникає в результаті невідповідності вимог робочого середовища та індивідуальних ресурсів, ресурсів працівника, що створює потенційну загрозу для успішності трудової діяльності, здоров’я[2].Б.В. Овчинніков та А.І.Колчев розглядають професійний стрес як наслідок неперервної та тривалої дії специфічних стресорів, що визивають перевтомлення, професійні захворювання. Ускладнюють дію професійного стресу і короткочасні екстремальні ситуації, що виникають в професійній діяльності [9].

Н.В.Самоукіна досліджує професійний стрес як напружений стан працівника, який виникає під впливом емоційно негативних і екстремальних факторів при виконанні професійної діяльності, підкреслюючи його негативний прояв, як дистрес [10]. Професійна діяльність може бути ускладнена впливом різноманітних стресорів [8]:
організація і зміст професійної діяльності:

перевантаження роботою, фізичні фактори, складність виконуваної діяльності;
незадоволення комунікацією, стурбованість наслідками можливих помилок, підвищена відповідальність, тощо;
професійна кар’єра: проблема статусу, зміна службових обов’язків; перехід на іншу роботу, незадоволеність перспективою, тощо;
оплата праці: відсутність ясності в оплаті праці, нерівна оплата праці, тощо;
взаємостосунки на роботі: неприємності з керівництвом, конфлікти з колегами,несприятливий клімат в колективі, тощо;
поза-організаційні джерела стресу: проблеми в сім’ї, проблеми зі здоров’ям, фінансові проблеми, проблеми особистих та організаційних цінностей.

Професійний стрес тісно пов’язаний із синдромом «професійного вигорання». По суті, професійне вигорання є результатом довготривалого некерованого професійного стресу [3]. Вперше на проблему професійного вигорання звернули увагу американські психологи в зв’язку зі створенням і масовим розповсюдженням соціальних служб.

Зокрема, термін «емоційне вигорання» введений Х.Дж. Фрейденбергером, американським психіатром, який працював у альтернативній службі медичної допомоги, в 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які знаходилися в інтенсивному та тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги: соціальні та медичні працівники, юристи, психологи, вчителі, менеджери тощо [3; 11].

Спочатку кількість професій, схильних до “емоційного вигорання”, була незначною — співробітники медичних установ і різних благодійних організацій. Р.Шваб у 1982 році розширює групу професійного ризику: вчителі, поліцейські, юристи, тюремний персонал, політики, менеджери всіх рівнів. Як пише К. Маслач, діяльність цих професіоналів вельми різна, але всіх їх об’єднує близький контакт з людьми, який, з емоційної точки зору, часто дуже важко підтримувати тривалий час [6].

Синдром вигорання перетворився в хворобу працівників “комунікативних професій” для яких притаманні високі вимоги до психологічної стійкості в ситуаціях ділового спілкування. Специфіка даних професій полягає у великій кількості емоційно насичених і когнітивно складних міжособистісних контактів, що вимагають від спеціаліста значного особистого внеску в повсякденні професійні обов’язки [3]. Аналіз теоретичної літератури з даної теми дозволив нам виокремити змістовні характеристики професійної діяльності представників “комунікативних” професій:

-висока насиченість спілкуванням впродовж робочого дня;
-велика кількість різних за змістом та емоційною напруженістю контактів;
-висока відповідальність за результат спілкування;
-залежність від партнерів спілкування, необхідність розуміння їх індивідуальних особливостей, прагнень;
-використання нестандартного підходу для вирішення проблем партнерів спілкування;
-конфлікти або напруженні ситуації спілкування, обумовлені недовірою, що проявляється в різних формах відмови від подальшої взаємодії [1].

На сьогоднішній день синдром «професійного вигорання» можна знайти у Міжнародній класифікації хвороб у класифікаційній рубриці «Проблеми, пов’язані з труднощами управління власним життям» за номером Z.73.0: «Вигорання — стан повного виснаження, дійсний клінічний синдром з невротичними особливостями, а не тільки посиленням нормальної втоми від роботи» [7].

Висновки. Отже і професійний стрес і, особливо, професійне вигорання характерні для представників комунікативних професій, адже ключову роль у даному синдромі відіграють емоційно ускладнені або напружені відносини в системі “людина — людина згідно класифікації Є.О. Клімова [4]. У даному через довготривале залучення до некерованого професійного стресу, професійне вигорання стає енергозберігаючим захисним механізмом.

Автор Грубі Тамара Валеріївна