Честь – це визначення, яке характеризує ступінь розвитку етичності, що складається з розуміння людиною її суспільного статусу й усвідомлення цього статусу зі сторони навколишнього середовища.
За своїм змістом, природою, суспільним наповненням, поняття «честі» ідентичне поняттю «гідності». Воно є формою прояву відносин індивіда д самого себе й оточуючих до окремої особистості. Поняття «честі» та «гідності», відповідним чином регулюють поведінку особи та відношення до неї з боку оточення. Але є й певні розбіжності між цими поняттями — на вiдміну вiд поняття «гідності» поняття «честі» базується не на засадах рівності осіб в етичному плані, а на їхній різноманітності в оцінках (залежно вiд соціального стану особистості, релігійної, расової, національної, класової, професійної, індивідуальної приналежності або колективної репутації).
Якщо розглядати поняття «честі» у співвідношенні окремої особистості з суспільством, то необхідно зазначити, що з метою задоволення людиною індивідуальних потреб вона повинна усвідомлювати, що її поведінка, розум та емоційний стан, напряму впливають на досягнення нею поставленої мети.
«Зворотною стороною поняття «честі» є «ганьба», яка являє собою відсутність культури обізнаності в думках, та наявністю заздрощів іншим» (Б. Мандевіль). «Один із середньовічних філософів зазначав, що «честь» — це нагорода, що надається за справедливість… Ті, для кого «честь» нічого не варта, той вмер для суспільства» (Арістотель).
«Гідність» – це суб’єктивне поняття і цим воно відрізняється від об’єктивної категорії «честі». Усвідомлення самою людиною та оточуючими її особистостями того факту, що дана конкретна особа володіє певними позитивними етичними або розумовими властивостями, прийнято називати «гідністю». Отже «честь» — це об’єктивна оцінка людини, яка підкреслює її морально-етичну недоторканість в навколишньому середовищі. Поняття «гідності» визначається, в першу чергу, саморозумінням людини, та носить суб’єктивний характер.
Поняття «гідність», тобто усвідомлювання кожною людиною своєї цінності, значною мірою залежить від людей, що її оточують, їх економічного рівня та політичної самосвідомості. Від їх спроможності утворити та закріпити нерушимі права громадян та нерезидентів. Від зазначено залежить й здатність кожної окремої особистості не заплямувати свою індивідуальність.
«Гідність», якщо взяти її як поняття етичного саморозуміння та рівень морального розвитку людини, показує нам відношення члена суспільства до своєї особистості та ставлення до нього незнайомих людей і оточення загалом. Поняття «гідності» являє собою усвідомлення безумовної цінності кожної людини, яка або вже використала свій потенціал, реалізувавши себе, або має намір розкрити себе в майбутньому. Визначення гідності окремого члена суспільства виходить з поняття рівності людей в етичному сенсі, та рівності прав на повагу, незалежно від статусу в суспільстві. Такий порядок речей стає невід’ємною платформою етичних взаємовідносин між членами суспільства, яке в свою чергу, має визнавати гідність свого окремого члена, не співвідносячи їх з віком людини та її надбань, що вона здобула протягом життя.
Гідність — то є специфічне відношення особи до самої себе, що виражається в усвідомленні людиною своєї цінності та етичного паритету з іншими членами суспільства, а також відображенням позитивного погляду інших людей, відносно особи, яка є невід’ємною складовою частиною суспільства. Бєлінський зазначав, що «один із найвидатніших принципів етики полягає в усвідомленні гідності в кожній окремій людині, не враховуючи матеріальний та психічний стан особистості», аргументувавши це тим, що людина є першоджерелом людської мудрості, а вже за нею йдуть слідом регалії, нагороди, пошани».
Вказаний принцип можна розглянути як надану людині можливість для її самореалізації: вона ще нічого доброго не зробила, а її вже поважають, зважаючи на її гідність. Такий собі «кредит довіри» майже зажди надається людині, з метою отримання нею шансу на внутрішній розвиток та вдосконалення. Крім того відсутні так звані виміри, що можуть вказати на втрату людиною прав на «гідність». А тому її будемо вважати історичною, культурно-етичною специфікою кожного окремого індивіда.
Те, що суспільство визнає гідність кожної окремої людини, не може не впливати позитивно на розвиток самопочуття власної гідності як різновидом самосвідомості. Такий жест, людина сприймає як підтвердження існування об’єктивної гідності, навіть за відсутності її морально-етичних надбань. Все це – допомога в розвитку завзятості та самосвідомості людини, що в свою чергу призводить до її тотального самовдосконалення. Не дарма один відомий західноєвропейський філософ зазначав, що окремі недоліки зростають на ґрунті відсутності в людини самоповаги.
«Опір інстинкту» (реакціям) може вчинити лише почуття власної гідності та переваги (Ф. Шіллер). Гідність придає діяльності людини, всім її вчинкам, шляхетне забарвлення» (К. Маркс).
Гідність як невпорядкована властивість, уточнюється в ході розвитку особистості в людині, реалізуючись у її невід’ємних етичних вчинках. Самовдосконалення та вираження людини, як особистості передбачає в першу чергу вміння давати ладу серед етичних параметрів, оскільки, без зрозумілих категорій щодо «добра» та «зла» гідності немає. «Ті, хто не розуміють призначення свого, що дароване їм зверху, частіше за все позбавлені почуття власної гідності». Невід’ємною частиною є усвідомлення свого індивідуального визначення. А в подальшому таке почуття має стати основним у житті людини, тому що «без яскравої особистості, її творчого розвитку, свободи виявлення, без здатності такої людини матеріалізувати свої наміри в життя, без всебічного розвитку внутрішнього світу, людині нема чим жити та дихати» так вважав І. Франко.
Нам вдалося розкрити два поняття терміну гідності. Перше пов’язане з визначенням самоцінності та індивідуальності кожної особи, незалежно від інших, не співвідносячи її з життям інших, з їх інтересами, та вподобаннями. Друге пов’язане з безпосереднім надбанням людини, її статусом в соціумі, морально-етичним рівнем. «Гідність» як пошана людини, її індивідуальності та неповторності, кожен придбаває по праву народження. А «гідність» як пошана почестей, соціального рівня, авторитету, наробляється людиною з роками, шляхом подолання труднощів та непорозумінь. Останнє може бути втрачене дуже легко, а зароблено неймовірними зусиллями та конкретними вчинками.
