Не одноразово у житті виникають такі ситуації, які ставлять перед нами питання: «Варто це робити чи ні? Зробити так, і буде добре, чи добре буде, якщо вчинити інакше? А чому не зробити погано? Від цього ж комусь буде добре? А хто сказав, що цей хтось — не я? Як же вчинити?»
Відповіді на ці питання кожна людина рано чи пізно обов’язково для себе визначає. І саме ті риси її внутрішнього «я», які закладені в глибинах її свідомості, визначають шлях до відповідей. За умов гармонійного розвитку цих її власних рис та якостей, у процесі моральної діяльності поступово формується моральна культура особистості.
Моральна культура кожної особистості індивідуальна. Вона є результатом соціалізації у суспільстві та адаптації до певного соціального середовища. Особистісна мораль людини є взаємопов’язаною сукупністю безлічі елементів: самосвідомості, самоповаги, моральної свободи, гідності, честі, володіння власними ідеалами, визнання для себе справедливості, добра і зла, краси та любові, дружби та кохання, визначення щодо сенсу життя та загальної мети, бажань та власних орієнтирів. Морально розвинена особистість відповідає соціально прийнятим нормам, не має турбот щодо морального вибору, несе відповідальність за вчинені дії. Морально розвинена особистість без проблем співіснує та взаємодіє з іншими членами суспільства, знаходить собі місце у ньому.
Однак не так просто відповідати вищеназваним критеріям. Особливо у сучасному світі, де гідні та чисті риси людської моралі втрачають свою актуальність, поступившись грошам, владі, визнанню, славі, кар’єрі, що стають головними пріоритетами сучасного суспільства. Хоча з погляду кінцевої цілі і ті, що нехтують доброчесними гідними вчинками, і ті, хто будує власне життя за основі чесності, честі та справедливості, прагнуть однієї мети — пізнати власного щастя, досягти мети всього життя, забезпечивши благополуччя для себе та своїх близьких.
Рішенням питання невизначеності щодо моральних чи аморальних дій є регулюючий чинник — совість, як один з найголовніших елементів моральної культури людини. Совістю людина здатна контролювати власні дії, усвідомлювати відповідальність за них, вона присутня у самосвідомості особистості. Як чинити і яких дій уникати нам підказує саме вона. Сформована під дією суб’єктивних та об’єктивних чинників совість визначає для нас межу дозволенного, змістовно наповнює поняття добро і зло, слугує регулятором для самооцінки та самоконтролю та виконує безліч інших важливих функції.
Поняття «чиста» та «нечиста» совість виникають в результаті моральної діяльності особистості. «Чистою» вважають ту совість, вчинки якої не суперечать моралі особистості. Людина з «чистою» совістю думає та діє згідно прийнятих нею життєвих принципів, установок та переконань, соціальних норм, правил та законів, вона задоволена сама собою, впевнена у власному моральному виборі, спокійно співіснує з суспільством. «Чиста» совість це гармонія людини з собою.
«Нечиста» совість виникає як результат порушення особистістю з тих чи інших причин законів власної моралі, нехтування ними. Сутність проблеми «нечистої» совісті виникає від усвідомлення людиною здійсненої нею помилки, порушення, поганого вчинку. «Нечиста» совість — дисгармонія між собою та навколишнім світом. Людина розуміє, що здійснений нею вчинок поганий, не відповідає тим нормам та правилам поведінки, що прийняті в суспільстві, усвідомлює, що її вчинок причиняє комусь шкоду, зло. Моральний контроль дає зрозуміти людині, що їй самій не подобається скоєні нею дії, що сумління докучає, та турбує людину.
Основна проблема виражається в тому, що здійснити поганий вчинок легко, а нести відповідальність, хоча б моральну, дуже важко. Якою б не була за характером людина, і яким би не був її вчинок, якщо вона розуміє, що він поганий, то у глибині душі вона буде шкодувати про здіяне. Жити з почуттям провини складно, і тільки через великий проміжок часу воно зникає, якщо людина так і не осмілилася зізнатись і понести відповідальність.
Загальна думка, що склалося в суспільстві: совість є обов’язковим додатком до ясного розуму та гарячого серця. Маючи «чисту» совість людина сприймається благородною, доброю, щирою, вважається носієм найкращих людських рис та якостей, Людина з «нечистою» совістю — негідна, погана, зла, приречена на докори та осудження. Однак чи так воно насправді?
Звісно, що бути добрим, чесним, справедливим, і чинити відповідно — це якості особистості з дійсно «чистою» совістю. Однак, якщо мораль людини не відповідає найсвітлішим ідеалам, якщо вона чинить на погляд інших погано, негідно, не поважно, злісно, але при цьому вважає дані якості нормальними для себе, вважає погані вчинки добрими, то для неї її совість є «чистою», вона не має докорів сумління, невпевненості, смутку, тощо. Їй не потрібно ні за що перейматися і ні за що відповідати. І тільки думка суспільства можливо здатна викликати в такої людини сумніви у власній впевненості.
З іншого боку в «нечистій» совісті міститься компонент невпевненості. Людина, що вчинила погано, переймається, думає чи знає про це. Вона усвідомлює власну помилку і, звісно, не хоче жити з почуттям провини. Як наслідок може виникнути бажання зміни, встановлення гармонії та спокою в душі. З’являється тенденція до самовдосконалення, залагодження вини, та, можливо, зміни поведінки на краще.
Совість існує в людині як внутрішній критик, цензор і рушій до вчинків. Вона є основним компонентом моральності та самосвідомості, вона спрямовує особистість до самоствердження, самоконтролю, саморозвитку, здійснює самооцінку та самовиховання. Через сумління людина може побачити себе та свої вчинки мов очами інших.
