«Добро для человека — это активное использование способностей его души в соответствии с высоким достоинством или добродетелью» (Аристотель).

Власне основною проблемою добра протягом історії людства, опираючись на думку Аристотеля, є недосконалість людської душі. Якщо спробувати розібратися що саме визначає недосконалість душі, то виникає цілий ряд негативних рис які можна знайти у будь якої людини.

Добро як вважав Аристотель не може існувати саме по собі, воно існує у вчинках, думках, завдяки добрим людям. Але чи так вже однозначне поняття «добро»? «Добро» по своїй суті має бути безкорисливим та не мати за мету навіть найменшої винагороди. Це можливо лише при наявності в ідеальної людини не менш ідеальної душі, гідності, чеснот і т.п.

Але це лише уявлення про утопічний світ, насправді важко в повсякденному житті знайти таку людину, коли ми робимо добро ми навіть несвідомо але чекаємо у відповідь яке не будь благо. Чи можна в такому випадку назвати те що ми робимо – добром? Аристотель розглядав цю проблему ще глибше – він шукав сенс життя, одна з його думок що сенс життя це служити іншим і робити добро.

В наш час ідея Аристотеля більш відома під назвою «альтруїзм» , але чи справді це приносить добро?

Людина робить все для інших, нехтуючи власними інтересами заради інтересів інших – в чому полягає добро? Оточуючі займають споживацьку позицію, а сама людина своїми добрими справами заганяє себе до глухого кута. Тобто перш ніж ставати ідеально доброю та безкорисливою людиною треба зібрати біля себе певне оточення з таких самих людей – це перша сходинка до теорії створення утопії.

Власне не виключено що Аристотель вважав що через сотні або тисячі років всі ми будемо саме такими ідеальними, на жаль або на щастя людство вибрало інший шлях. «Добро» у розумінні сучасної більшості набуло значення ринкових відносин, тому перш ніж зробити – ми ретельно зважуємо що отримаємо від того чи іншого вчинку, і лише одиниці вчинять заради добра інших.

Це один лише з варіантів розвитку подій – ми можемо ігнорувати потреби оточуючих, хоча нам вони можуть нічого не коштувати, але коли потреба з’являється у нас самих ми перевертаємо все навколо бо не бажаємо щоб нас так само ігнорували (бо десь на підсвідомості ми вже автоматично поставили себе вищими за інших). Тобто поняття «добро» як служіння іншим не має в сучасному світі права на існування. Можливо з часом коли на зміну жадібності і гонитві за вигодою прийде розуміння вічного і ціннісного — теорія Аристотеля знов стане актуальною.

Поки наш світ не усвідомлює тонкої грані між добром і злом, багато хто помиляється у своїх міркуваннях, але є й ті хто не бажає над цим думати…

Приклад – всі ми бачимо маленьких, брудних та голодних дітей в підземних переходах, метрополітені, біля церков та супермаркетів, у більшості з нас зжимає серце і ми тягнемось до кишені щоб бодай пару гривень покласти в маленьку долоньку (деякі справді жалкують дитину, деякі рахують що вони просто супер герої раз так вчинили) і тільки одиниці реально розуміють в чию долоню потраплять ці гроші… Не стане цій малечі від них краще, ці гроші ще раз впевнять «працедавця» що він таки вірно обрав метод і місце… Чим більше ми «допомагаємо» таким чином тим більше таких дітей стає – тобто своїм добром ми породжуємо зло.
І навпаки людину яка скоїла правопорушення ув’язнюють — по відношенню до самої людини скоюється зло (позбавлення волі), але по відношенню до інших ізоляція такої людини є добром. Тобто зло в свою чергу може породжувати добро.

В деяких свої міркуваннях Аристотель називав «добро» природним для людини, а «зло» протилежним «добру» — але на прикладах ми бачимо що вони взаємопов’язані і як всі протилежності притягуються. Саме баланс між «добром» і «злом» і є людською гармонією, і відхилення в одну або іншу сторону несе для людини страждання.

Саме суспільство теж не розмежувало добро і зло – те що громада однієї країни називає добром, в іншій являється сто відсотковим злом і навпаки. Власне майже диким і первісним методом можна вирішити суперечку з власною совістю – перетнути кордон двох держав. І те що було «зло» стане якщо і не абсолютним «добром», то принаймні не буде засуджуватися законами та громадою. З цього виходить що людина будучи частиною громади сама собі вже забезпечила спокійну совість і зручні чесноти.

Наскільки життєздатне таке суспільство покаже час, але перші результати вже досить помітні – з суспільства ми перетворюємось на біомасу, зайняту лише своїми побутовими проблемами. З таким оточенням залишається лише крихта надії на те що навіть в цій біомасі є люди, і раптом нестандартна ситуація (поза уявою основного потоку) — хоча б один з тисячі, сотні, десятка – не пройде повз зайнятий осмислюванням глобального питання « чому світ з кожним роком жорстокіший».

Аристотель підняв питання про проблеми добра, але не дав людству відповіді на запитання що є «добро», не винайшов і ліків від тотальної байдужості і жорстокості. Лише самопізнання і відвертість людини перед собою, та жорстке дотримання власних гуманних принципів зможе зупинити повальну деградацію людських чеснот – тих що дають нам можливість називати себе Людиною.