Георг Вільгельм Фрідріх Гегель був надзвичайно освіченим, неординарним в своїх думках та працях, колосально талановитим німецьким філософом та мислителем кінця ХVIII — початку ХІХ століття. Всі його роботи, які Георг Гегель почав творити ще з досить юних років, були спрямовані на одну й ту ж політично-правову тематику законодавчих статутів та актів державотворення, з філософським контекстом.

Найяскравіше та найповніше висвітлюються філософські концепції Гегеля в його геніальній праці — «Філософія права», в якій розкривається зміст вчення та втілення в життя правових законів державності.

Саме у «Філософії права», в тісному взаємозв’язку, переплітаються три головні змістові лінії таких понять, як: «мораль», «моральність» та «право». На думку Гегеля, ці три поняття, є основою для виховання та прояву в собі життєвого духу людини, виникнення якого тяжіє зі становлення стародавніх історичних джерел. Вище зазначені поняття, є певними східцями до становлення та виховання в собі явного життєвого духу громадянина своєї держави.

«Право» у філософських вченнях Георга Гегеля, виступає як сформована зовнішня воля, тобто, це поняття являє собою першу сходинку виховання в собі сильного духу. Тобто, це є центральним поняттям правової філософії німецького мислителя, яке, як вважав Гегель, являється центральним та основоположним у виникненні суспільно-громадських взаємин. У розумінні філософа, свобода не являє собою перетинання межі всього людського розуму. Точніше кажучи, той, хто вчиняє з розумом – той вчиняє вільно. У світлі правових актів, воля проявляється, як задоволення власних потреб особистості.

Другою сходинкою виховання в собі сильного духу, являється поняття — «мораль». Поняття «право» та «мораль» в певному сенсі протиставляються. Це протиставлення виражається в тому, що «право» несе в собі особистісний характер, а «мораль» спрямована на більш всезагальне розуміння. Так само свобода, виходячи з цих двох понять, констатується як особистісна, так і всезагальна, тобто суспільна.

Якщо особистісна свобода протиставляється загальноприйнятій, тоді в ній немає «моралі». За словами діалектика «мораль» представляє собою не лише діяння в свідомості людини, а проявляє своє коріння і в окремих вчинках. Гегель розглядає «мораль» в перспективі, тобто він дивиться в майбутнє, а, отже, і в наше сьогодення, в якому «мораль» представляє собою протистояння добра і зла в нашому світі. Тобто, завдяки існуючій «моралі», людина може адекватно оцінювати власні вчинки та вчинки людей, які її оточують.

Саме з точки зору «моралі», людина розрізняє добрі та погані вчинки. Може зробити власні висновки, щодо вдіяних собою та іншими людьми певних діянь, прагне до вдосконалення наявних моральних норм та правил, дотримання їх у повсякденному житті, в навколишньому оточенні.

«Мораль» у поведінці людини трактує достойне виховання, наявність доброти, відповідальності, толерантності, відчуття гідності, обов’язку та інших чеснот моральної людини. Адже, тільки моральна людина може попередити злі діяння аморальної людини. Також, почуття «моралі» виховує в людині самокритичність, що призводить до самоаналізу, скоєних нею діянь, в результаті чого, вона доходить висновків та переосмислення свого буття в цілому.

Саме «мораль» робить людину особистістю, яка соціалізується в нашому суспільстві і дає можливість встановити життєві позиції та реалізувати свої життєві плани. «Мораль» показує саму сутність людини та й суспільства в цілому. Отже, «мораль» закликає кожну людину бути індивідуальною особистістю, єдиною в своєму роді, унікальною та моральною в своїх життєвих позиціях та принципах, адже без «моралі» не існує цілісного суспільства в правовій державі.

Третьою і останньою сходинкою в становленні в собі абсолютного духу представлене в третьому понятті, яке Гегель відділяв та вважав абсолютно самостійним, а саме – моральності. На думку філософа, «моральність» є основоположним поняттям «моралі» і «права», адже без моральності не існувало б ні одного, ні іншого. Хоча, філософ і розділяв ці три значення, але можна побачити неозброєним оком, що ці поняття залежать одне від одного, адже без цього зв’язку вони не мали б право на існування.

«Моральність» тяжіє з давніх часів, започаткування історії всесвіту, адже вона являє собою дух нашого світу. «Моральність» ми можемо простежити як в сімейних відносинах, так і в ділових та дружніх, як в державному суспільстві в цілому, так і кожної людини індивідуально. «Моральність» є тим основоположним, завдяки чому розвинулося і далі розвивається наше суспільство.

«Моральність» дає потенціал цьому розвитку. В цьому понятті реалізуються свої позиції, як в «моралі», так і в «праві». На думку Гегеля, «моральність» має на меті самопізнання людиною самої себе. Вона являє собою діалектне з’єднання загальної та конкретно єдиної свободи. Через усвідомлення людиною своєї «моральності» проявляється гордість за саму себе, що змушує відповідально ставитися до законів, встановлених самою людиною та суспільством загалом, своїх можливостей в конкретних діяннях.

Це стає для людини обов’язком перед собою та державою. Ці обов’язки зобов’язують відмовитись від свавільних, протизаконних, аморальних дій, оскільки «моральність» несе за собою відповідальність, доброчесність та справедливість в усіх діях та проявах людини. Тобто, індивід має діяти за загальноприйнятими законами та нормами «моральності».

В сімейних стосунках, як вбачав Гегель, «моральність» проявляється в доброзичливому, шанобливому та довірливому взаємовідношенні членів родини. Також, зі слів діалектика «моральність» в любовних стосунках чоловіка та жінки, проявляється в закріпленні цих стосунків шлюбними узами. Моральнісним обов’язком батьків є – прививання «моральності» своїм дітям, врахування індивідуальних інтересів кожного члена родини, сприймання сім’ї, як єдиного цілого, яке дотримується суспільно-прийнятих відносин. Однак, він зменшував роль і місце жінки в суспільному житті і захищав неосяжну свободу чоловіка в сім’ї.

Отже, «моральність», на думку філософа, є вершиною в становленні внутрішнього об’єктивного духу, тобто, являє собою сутність таких понять як «право» та «мораль». В «моральності», кожна людина повинна дотримуватись лише добрих намірів. В контексті цього поняття, «мораль» і «право» не можуть існувати окремо, а тільки в єдності і цю єдність їм забезпечує саме «моральність».

Отже, німецький філософ та мислитель Георг Гегель був першим, хто спробував розрізнити, з одного боку автономні, а з іншого боку безпосередньо взаємопов’язані поняття: «мораль» і «моральність». Гегель «мораль» пропонує нам як сферу особистого та індивідуального, а «моральність», він розглядає, як всезагальне, суспільне, тобто, основоположне, те без чого не може існувати ні «мораль», ні «право», адже ці поняття обвиваються одне між одним в єдине ціле, стержнем якого являється «моральність».