Що є власне мораль, як вона виникла та яке місце її в сучасному світі? У різних джерелах та дисциплінах трактують різне поняття моралі. В загалом, провівши аналіз джерел, можна зробити висновок, що мораль – це прийняті суспільством погляди, уявлення про цінності та норми, що регулюють поведінку людини в житті. Це така собі рушійна сила, що спрямовує як саме чинити вибір та вказує напрямки.
Не відомо коли зародилась мораль, але за своє існування крізь віки вона пройшла багато етапів розвитку та занепаду. Проте, основні постулати моралі, «золоті правила» або за І.Кантом – категоричний імператив, залишались не змінними протягом усього її існування: «не роби іншому те, чого не бажаєш собі». Хоча, мені здається, що не мораль змінюється, а змінюється ставлення людей до моралі. Суспільство є злагодженим коли підпорядковується певним законам, та занепадає коли забуває про них. Саме такий, на мою думку, період відбувається у сучасному світі.
Яскравий філософ Фрідріх Ніцше, який сам себе прозвав «імморалістом», хоча і не був представником думки ХХ сторіччя, проте вплив його тез з приводу генеалогії моралі та моралі в цілому був значним для майбутнього покоління. Ніцше стверджував що в природі не закладено «добрих» та «поганих» явищ.
Це все започатковане та назване людиною. Моралі не існує, бо мораль не створена природою. Поряд з цим він багато часу поклав на дослідження цього етичного феномену. В своїй праці «Генеалогія моралі» Ніцше історично досліджує походження моралі та головних етичних категорій як добро та зло, гріх та нечисту совість. Існує два типи моралі: мораль благородна, що характерна для представників благородної арійської раси та мораль рабська, стадна або плебейська – основа нижчих верств суспільства.
Для свого виникнення рабська мораль потребує негативний зовнішній фактор, подразник, у випадку благородної моралі – вона не потребує ніякого поштовху для зародження бо існує апріорі, а негативні фактори потребує лише для того, щоб стати ще благородніше та вище. Цей розрив на аристократичні форми існування (арійська раса), які Ніцше шляхом лінгвістичного аналізу прирівнює майже до божественного (в першому трактаті він вказує спорідненість німецьких слів Gut, G?ttlichen та назви племені готів) та на банальне стадо (єврейський народ), котре «права не має», призвело до глобальної, всеохоплюючої проблеми та кризи моралі у ХХ сторіччі.
Джордж Едвард Мур у своїй праці «Principia Ethica» стверджував що всі попередні постулати про мораль та етичні категорії, закони тощо є хибними, оскільки вважав етику наукою автономною, тобто тією, що не залежить від впливів інших наук. Для того щоб етика стала повноцінною наукою, а не клубком міждисциплінарних зв’язків, Мур ізолює поняття «мораль» та виносить поняття «добро» як основу всього. Поняття «добро», на його думку неможливо трактувати, тому що крізь віки воно спотворилось думками та розсудами різних людей. Добро треба пізнавати інтуїтивним шляхом, воно не може існувати як термін.
Бертран Рассел поділяв точку зору Едварда Мура, що моральні факти є об’єктивними та пізнаються через інтуїцію. Філософ зневажає етику війни та релігійну мораль, тому виокремив програму моральної реформи. Її ідея полягає у захисті ряду гуманних цілей, використовуючи нераціональні методи переконання, а потім на основі знань з психології, соціології, історії та глузду спростувати те, що ці цілі будуть краще за все досягнуті, якщо люди слідували моральному кодексу.
Рассел також поєднує поняття моральних цінностей та бажань. Він вважає, що цінність та бажання мають бути пов’язані за логічною та психологічною основами, оскільки поведінка залежить від бажання. Цікава думка філософа про основні категорії етики. Добро та зло – це лише ідеї, які слугують фундаментом для інших більш складних ідей. Рассел заперечує егоїстичну теорію моралі. На його думку, громадська мораль є більш важливою, оскільки її занепад веде до загибелі.
Анрі Бергсон в своїй праці «Два джерела моралі та релігії» трактував мораль як продукт суспільного тиску або любовного пориву. Він розрізняв відкриту та закриту форми моралі і суспільства. У випадку суспільного тиску людина являє собою механізм, дія якого призводить до закритої форми суспільства. Відкрите суспільство засноване на абсолютній моралі творчої особистості, де головною цінністю виступає ідеал цілісного людства. В закритому суспільстві мораль функціонує як система без особистісних норм, що диктуються потребами суспільства. Відкрита – заснована на свободі, коханні.
Екзистенціальна модель полягає у тому, що мораль – це не слідування якимось зовнішнім законам, а здійснення конкретної та ефективної дії, що є необхідною саме в цій ситуації. Не існує ніяких універсальних та загальновживаних норм поведінки, а будь які посилання на ці загальнозначущі норми являється спробою вести у вільний простір чужорідний об’єкт.
Загальнозначуща мораль не надає преваг ані самій людині, ні її ситуації, ні її конкретним індивідуальним проектам. Це як мораль обов’язку, що обмежує людину, її творчість або свободу волевиявлення. Чисту та недоторкану мораль порівнюють з особливим станом внутрішніх змін людини та перехід на новий рівень життя. До відомих філософів ХХ сторіччя течії екзистенціалізму можна віднести Жан Поль Сартра та Мартіна Хайдеггера.
У сучасному ХХІ сторіччі, де немає яскравих представників філософії, важко вирізнити як саме науковці бачать мораль. На мою думку, світ почав ламатись навпіл тоді, коли почався процес лібералізації та гуманності. З одного боку добре, коли людині дають свободу в діях та мисленні, проте інша справа, коли люди на цьому підґрунті чинять злочини та залишаються безкарними, в тому плані що вчинок та покарання не являються рівноцінними.
Людство стало плутати людяність та мораль, забувати про основи та її правила. Якщо навіть брати до прикладу релігійну мораль, котру спростовують на протязі багатьох віків – вона диктувала довгий проміжок часу свої догми, котрі складали основу поведінки тогочасної людини, їм підпорядковувався майже весь цивілізаційний світ. Зараз усі канони церкви на межі падіння і те що раніше вважалось аморальним – є нормою. За відмови від релігії люди отримали свободу поглядів, що виражається у нормальному ставлення до проституції, полігамії, абортів, осіб іншої сексуальної орієнтації, багатству, гедонізмі.
Лінощі та егоїзм не є зараз чимось аморальним та не переслідуються. Проте, разом із цією свободою люди перестали згадувати інших, шанувати старших та стали абсолютно сконцентровані на собі, зникла емпатія, співчуття та почуття совісті. Зараз це звільнення від ярма котре насаджувалось церквою називається свободою, та хіба ця свобода може співіснувати поряд з моральними цінностями? Хіба вона не руйнує ті закони за якими жили віки?
Можна стверджувати, що зараз мораль розвивається і переходить на безбар’єрний рівень, дає більше волі творчості та діяльності, зосереджена тільки на людині та людських почуттях, але в той ж час можна вказати і зворотне. Мораль потерпає занепад, руйнується сучасними уявленнями про гуманність та лібералізацією, потерпає від занадто великої свободи, котра в свою чергу призводить до егоїзму та нехтування іншими людьми.
До цього і йшли вищезгадані класики філософії: до відокремлення етики як автономної науки та відділення від зовнішніх подразників у вигляді релігії. Але хіба так вони собі уявляли плід своєї праці?
