Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. (ст. 3 Конституції України)

Говорячи простими словами, честь – це усвідомлення людиною, яке місце вона займає в цьому світі, відношення до цієї людини невизначеного кола осіб, як до носія певних переконань і принципів. А гідність – це відношення самої людини до своїх вчинків, думок, переживань.

Багато філософів минулого й сьогодення розмірковували над цими вічними поняттями, так-так – саме вічними, бо як на мене, якщо для людини не важливо чи має вона честь – то я ставлю під питання необхідність існування даного індивіда. Наведу мої улюблені вислови на дану тему: «Душу – богові, життя – Батьківщині, а честь – для себе». Саме так ставились до своєї честі наші славні предки – козаки. Також вислів офіцерів Російської імперії: «Честь имею» — по-моєму говорить сам за себе. Звідси випливає – якщо ти втратив честь, то краще б ти втратив життя. Жорстоко, але справедливо.

А тепер на рахунок гідності: є такий гарний вислів у вітчизняного автора: «Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах!».

Йдемо далі: так як все у світі розвивається, розвивалось і саме суспільство. На кожному історичному етапі розвитку людства було різне відношення до честі, гідності, та й до людей взагалі. Наприклад у рабовласницькому суспільстві абсолютно не цінувалось життя рабів, не кажучи вже про повагу до їхньої честі та гідності. Але роки йшли, все змінювалось, аж поки в 1775 році не було проголошено демократичної Конституції Сполучених Штатів Америки, яка визнавала право на життя і щастя кожної людини.

Звісно рабство це не подолало, але стало вагомим кроком на шляху до демократії. Хотілося б також звернути Вашу увагу на те, що українська нація ніколи в історії не пасла задніх, а завжди була піонером майже у всіх галузях життя суспільства, що підтверджується навіть таким фактом: за десять років до написання й проголошення Конституції США – український гетьман у вигнанні Пилип Орлик презентує у 1765 році першу в світі демократичну Конституцію, у якій зазначені права й обов’язки війська запорозького й всього люду українського.

Отже нам завжди є чим пишатись.

На зміну демократичній Конституції США через два століття приходять нові режими, що проголошують культ вождя, який без помилок має вести народ до прекрасного майбутнього. Це горезвісні: фашизм, нацизм і комунізм, які абсолютно зневажали честь і гідність окремих груп людей і свідомо знищували їх, керуючись при цьому принципом: «інтереси нації – це все, а інтереси людини – ніщо!». Але й вони не пройшли випробування часом і рухнули разом зі своїми вождями. Туди їм і дорога, але….. Живучи за правилами: « Для досягнення цілі всі методи хороші» — ці демонічні режими знищили, у загальному підрахунку, десятки мільйонів людей і ще яких…

Одвічна боротьба з інакомисленням в Радянському союзі призвела до то, що починаючи з 30 –х років ХХ століття в Україні свідомо починають знищувати цвіт нації – інтелігенцію, яка завжди була спрямовуючим ядром кожного суспільства. На усіх теренах червоної імперії виникають сотні й сотні концентраційних таборів, які приймали в себе тисячі й тисячі людей. Усі ці партійні посіпаки й сексоти працювали на блага репресивної машини, яка знищувала ідею України в головах і серцях нашого народу.

Протягом 60-х років кривавого ХХ століття в Україні назріває невдоволення, яке вперше в історії Рядянської України – було заявлене вголос. На презентації фільму « Тіні забутих предків» режисера Параджанова герої – шістдесятники заявили: « Хто проти репресій української інтелігенції – встаньте»… І вони встали, хоча знали що прирікають себе на смертельну небезпеку, бо в залі були присутні агенти КДБ, які довго й плідно за ними стежили. А серед тих хто підвівся були такі імена, як: Василь Стус, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл і ще десятки тих хто заслуговує звань справжніх героїв України. Підвелись – і не боялись, бо ніколи не були боягузами! Знаєте, існує багато думок про нашу націю : хтось пише, що « наша хата скраю» , інші стверджують,що ми підла й підступна нація, але для мене то не має ніякого значення.

Для мене моя нація — це нація незламних героїв, витязів-князів та лицарів-гетьманів, які постійно боронили й захищали свою землю, які своєю відвагою лякали ворогів навіть не ступаючи з ними у двобій… І хай там як, а моя нація – прекрасна, яка підвелася з колін і порвала кайдани брехні, підлабузництва й зневіри, вдихнула на повні груди і вже ніколи й нікому не дасть себе принизити.

Аж ось ми опиняємось в 1991 році, коли Україна «де юре» проголосила незалежність, а «де факто» залишилась з розбитими ночвами і депресивною економікою. Найважчі роки для нашої країни. Так тривало приблизно двадцять років, аж поки до влади не прийшла купка злодіїв, котрі цинічно і зухвало почали руйнувати все що залишилось, все українське. Почали відбирати у нас історію, мову, традиції, нашу честь і гідність, і як наслідок ми отримали громадський протест, який переріс у непокору і став тією самою Революцією гідності, яка повинна нас повернути на нашу історичну Батьківщину – в Європу.

Саме революція гідності з її героями, які гинули на Майдані (простими пересічними громадянами) довела нам, що ми не бидло, ми не стадо, яким можна керувати! Не населення, яке проживає на цій території, а ми – нація, яка уже відстояла свою честь і гідність, і далі воює за неї на східних теренах нашої держави, де гинуть десятки й сотні найкращих синів України. Бо як казали наші предки: «Лише у вогні залізо перетворюється на сталь, і лише в борні виборюється свобода!».

І більше ніхто не буде паплюжити нашу честь, більше ніхто не скаже про те, що немає такої нації як українці, бо ми дали гідну відсіч на такі слова.

І нехай закарбується в роках вислів: «Ми єдина нація, єдиний народ, єдина країна»
Слава Україні!