Кожна особистість в своєму розвитку формує власне визначення і розуміння життя й смерті. Людина наповнює ці поняття індивідуальним сенсом, заснованим на власному досвіді, переживаннях, суспільних нормах, досвіді минулих поколінь.

Проблема сенсу життя і смерті – це те, до чого з часом приходить кожен і сенс цей не є чимось визначеним, стабільним, він динамічно змінюється протягом життя, переструктурується, доповнюється, перецентровується.

Не став виключенням з даного правила Лев Миколаєвич Толстой, видатний російський письменник. Завдяки його творчості ми можемо спостерігати його власну точку зору на життя і смерть, динаміку її змін, адже погляди письменника неодмінно просвічують в романі, а слова головних героїв переоцінюють назовні переживання й особистісну філософію автора.

Для кращого розуміння світогляду Толстого пропонуємо звернути увагу на його біографію. С.А.Андреєвський («З думок про Льва Толстого») відмітив дві особливості особистості, що, на його думку, суттєво вплинули на його творчість, а на нашу – і на формування особистості письменника, що обумовлює його світогляд: перша – здатність до глибокого самоспостереження (Андреєвський відмітив його зацікавленість в собі як таку, котра доходить до пристрасності), друга – художнє сприйняття вражень. Таким чином, стає зрозумілим як письменницький талант Толстого, так і тонкість відчуттів, переживань, здатність до глибокої саморефлексії та наполегливість у пошуку сенсу життя, що знайшла вираження у творах письменника.

Життя й творчість Толстого можна в загальному поділити на два періоди. Перший характеризується деякою романтичністю поглядів на життя, зате другий – глибокими роздумами, ймовірно спричиненими життєвими розчаруваннями, смертями близьких та усвідомленням власної близької смерті, а у зв’язку з цим – переоцінкою досягнутого, прожитого. Яскравою ілюстрацією є цитата з твору «В чому моя віра?»: «Те, що досі здавалось мені хорошим здалося поганим і те, що досі здавалось поганим, здалось хорошим».

Тотальна переоцінка сенсожиттєвих цінностей письменника ініціюється усвідомленням власної смертності, кінцевості життя, а в зв’язку з цим запитання навіщо тоді все це? Чи залишиться щось по мені, а якщо ні, тоді навіщо жити? Ці екзистенціальні запитання письменник вирішує для себе та висвітлює для інших на сторінках своїх книг.

Толстой знаходить сенс життя в самому житті, як у вічному русі самостановлення. Він стверджує, що живучи для блага інших людина вступає таке відношення до світу, для якого смерті не існує. В своєму пошуку сенсу життя й смерті письменник звертається до віри, до бачення життя і смерті селянами. На рахунок селян він відмітив, що їх точка зору часто точніша й ближча до істини ніж бачення сенсу філософами та іншими вченими мужами.

Характерним для відображення сенсу життя й смерті в творчості Толстого є зображення через негатив, тобто сенс життя зображується через смерть людини. Помираючий головний герой відкриває читачам можливість на його прикладі побачити помилки в життєвому сенсоутворенні і, відштовхуючись від його прикладу, читач замислюється над тим, щоб змінити себе. Приклад такого зображення – Іван Ілліч, котрий на, здавалось би, піку своєї кар’єри, самоздійснення захворів і помер в муках.

Толстой малює нам головного героя як людину, котра жила для себе, таким собі тваринним існуванням в світі матеріальному, втрачаючи крихти своєї самості протягом життя у намаганні жити не гірше всіх і водночас не виділятись з поміж них. Тобто Іван Ілліч помер не стільки від хвороби, скільки від власної пустоти існування, адже він досягнув свого матеріального сенсу життя, межі егоїстичного самоздійснення. Ще одним прикладом може слугувати Анна Карєніна, життя якої було мовби неживе навіть попри шлюб з коханою людиною, сенс якого теж був егоїстичним і фіналом, знову ж таки, стала смерть, проте цього разу через суїцид.

На цих прикладах чітко видно, що егоїзм сенсу життя й існування лише в вузькій тварній самореалізації містить у собі зерна розпачу в майбутньому й не можуть бути позитивним сенсом життя людини тому що вони обмежені й ригідні, а це ставить особистість у пастку при переосмисленні й оцінці свого життя, веде до екзистенціальної пустоти.

Що ж у такому випадку робити? Прикладом позитивного cенсоутворюючого життя може служити нам персонаж «Анни Карєніної» Левін, в рисах якого чітко проглядають автобіографічні й властиві особистій життєвій філософії риси самого Толстого. Варто відмітити, що його життя зводиться в деякій мірі до простоти побуту, як і в Толстого. Наступна подібність – зміна, нарощення сенсів життя Левіним. Тобто, сенси життя мають бути динамічними, змінюватись по наближенню до життя для інших, що є шляхом до безсмертя, на думку Толстого.

Підсумовуючи хочеться резюмувати наступне: життя й творчість Л.М.Толстого просякнуті пошуком сенсу життя людини. Часто письменник у своїх творах визначає їх шляхом негативу – через смерть та відсутність сенсу в житті деяких персонажів.

Він протиставляє біологічну смерть і духовне безсмертя, егоїстичне тваринне існування заради самого себе як позбавлене сенсу і наповнене сенсом життя заради інших, як шлях до безсмертя. Таке ж протиставлення спостерігаємо в двох періодах життя Толстого, що дає нам можливість припустити всепроникний вплив його особистої кризи сенсу життя на його творчість й дозволяє розглядати книги письменника як відбиток пошуку ним виходу з цієї кризи – пошуку особистого сенсу життя й смерті.