Найбільші злочини скоюються із-за прагнення до надлишку,
а не до предметів першої необхідності.
Арістотель
Ми живемо в ХХІ столітті, у час, коли суспільство щодня інтегрує у вищу ланку й дедалі більше має можливостей для розвитку своєї моралі та духовності.
Але, поряд з тим, щодня все більше й більше ми можемо чути про те, що відбувається злочинного у нашому суспільстві. І наслідки почутого, як відомо, не дуже втішні.
Отже, можна поставити запитання: «А що ж наштовхує людину на певний злочин?». Адже, всі повинні чітко усвідомлювати, що за скоєний злочин обов’язково він має відповідати та понести покарання.
Тоді, чи варто робити такі необдумані вчинки, якщо необхідно буде відповідати за наслідки скоєного? Бо, як усім нам відомо, будь-яка особа, яка скоїла злочинні дії, не залишається безкарною.
У цьому світі всі люди поділяються на три типи: ті, які бояться відповідальності перед законом; ті, які бояться морального неспокою за свої злодіяння; ті, які, взагалі, нічого не бояться.
Злочин — це зла дія, злодіяння із точки зору тієї певної системи вподобань людини, деякої групи людей, або ж людства в цілому. Злочинець – особа, яка вчинила злочин.
Отож, розглянемо проблему злочину та покарання із сторони закону. Беручи до уваги нинішній освітній рівень громадянин України, багато хто до ладу не знайомі із Кримінальним кодексом України. І з цього випливають злодіяння, які пізніше караються законом, адже не знаючи закону ми скоюємо злочин, а потім отримуємо за це певну міру покарання. Але є й такі особистості, які чудово знаючи про наслідки та покарання, яке чекає на них, за їхні злочинні дії, попри це впевнено йдуть до своєї мети.
Завжди суспільство докладає зусиль для того, щоб жити за певними встановленими правилами , але не існує такої сукупності людей, у котрій ці правила не ігноруються.
Найчастіше ці порушення мають дрібний характер. Наприклад, студент запізнився на пару, жінка перейшла дорогу в забороненому місці, тощо. А ще є небезпечні порушення, такі як крадіжка або вбивство. От, наприклад, візьмемо до уваги останнє. На цей вчинок зважитися може, взагалі, не кожна людина, а тільки той, хто, безумовно, впевнений у безгрішності та необхідності даного злочину.
Хочу ще підкреслити дуже важливу річ – не завжди злочин, який повинний каратися законом, залишається поміченим. У багатьох випадках силу мають фінансові можливості обвинуваченого. Все ж таки можливо сьогодні дати грошенят, як кажуть «на лапу», і вся правда на твоїй стороні. Особи, які вирішують долю винного та міру покарання просто закривають на це очі. А є й інша сторона цієї медалі, можливо й покарати ту людину, яка є потерпілою у певній ситуацій, або ж взагалі немає відношення до даного злочину.
Прикладом може слугувати твір Федора Михайловича Достоєвського «Злочин та кара», який яскраво показує нам те, що навіть грошова розплата не дасть морального спокою за скоєний злочин.
Потрібно підмітити, що проблема злочину та покарання є однією із «вічних» проблем людства. Про цю проблему писали з давніх часів, багато авторів звертались до неї. На сьогодні, ця проблема постає перед нами в досить чіткому та гострому силуеті. Сучасне суспільство піддається багатьом чинникам, що призводить до зростання злочинності в нашій країні, а також і в усьому світі. На мою думку, девіація, нігілізм, «спустошення» духовних цінностей та вседозволеність. До того ж, люди знаходять та піддаються «насолоді». Багато дослідників вважають, що девіантна поведінка, злочинність, формується з багатьох причин, і перш за все це приклад дорослих, авторитетніших і заможніших.
Можна стверджувати, що злочин та покарання є конфігурацією нелегкою. Злочин передбачає покарання, та не завжди злочин несе за собою «правильне» покарання. Сьогодні ми захищаємо права людини, визнаємо її найвищу цінність. Діємо за принципом гуманності, тощо. В свою чергу, закони шліфуються під це також та часом надмірна гуманність призводить до того, що за тяжкий скоєний злочин людина несе облегшену відповідальність. Таких ситуацій та проблем досить багато, тому не буду зупинятися на цьому.
Ще одним аспектом є проблема злочину та покарання зі сторони моралі. Наперед хочу сказати, що іноді вони не співвідносяться та не обумовлюють один одного. Хтось скаже, що це, можливо, й вірно. Проте, цікавішим є те, що саме покарання з цієї точки зору, буде залежати від обвинувачених статей, та тут суперечностей вдосталь.
До проблеми Імануїл Кант – відомий німецький філософ. Кант розглядав злочин та покарання у суцільній площині. Він зауважував, що покарання може бути двох видів: правове і природне. Якщо ми говоримо про правове, то мається на увазі судове заключення, вирок. А більш цікавим є природний вид покарання. На мою думку, з ним всі знайомі, адже у кожного присутнє відчуття провини за той, чи інший вчинок. Насамперед хочу сказати про совість – наша внутрішня кара. Докори сумління, що можуть нести, часом, більшу душевну травму, аніж правове покарання.
І останній тип зловмисників – люди, які скоюють злочин, не думаючи про правове або природне покарання. Ті, які не мають докорів сумління, яким не знайоме почуття совісті, які не чують інших сердець, тощо. Вони просто чинять те, що їм до вподоби, те, що покращує їхнє матеріальне благо. Вони не бояться правосуддя, адже можуть його «купити».
Виходячи із вище сказаного, хочу зробити наступні висновки. Ми всі люди, і кожний з нас хоч би раз у своєму житті скоював злочин. Хтось це зробив, навіть не підозрюючи і не бажаючи свідомо цього, а хтось довго і детально продумував план своїх дій. Але варто зазначити, що рано чи пізно за всі свої вчинки ми відповідатимемо – або ж перед правосуддям, або ж перед Богом. В обох випадках це величезного задоволення нам не принесе. Отож, варто задуматись сьогодні, доки не пізно. Запитай себе, чи вартий цей вчинок твого, насамперед, духовного спокою. І дай відсіч всім негативним думкам, живи тим, чим тебе нагородив Бог та, тим, чого ти власними силами, не нашкодивши іншим, домігся в житті.
