Життя проходить… Ніхто не знає, коли воно закінчиться. І кожен намагається прожити його з користю. Людина не може продумати на перед, наприклад, розпорядок свого тижня, року або якогось періоду! Та ні, може! Але… Скільки непередбачуваних ситуацій з нею трапляється! Кожен з нас хотів би, напевно, змінити щось! Але скільки втрачених днів, років, годин, моментів… Хто з нас може сказати, що він ніколи не шкодував про вчинену дію, слово, справу?
Напевно, у всіх є щось своє, про яке зараз кожен замислюється! Та змінити уже нічого не можливо! Людина не може прожити один день двічі. Як же іноді буває шкода, що життя немає «репетицій». Але людина, яка опинилась у такому стані, завжди може попросити вибачення – розкаятися. Коли ми визнаємо свої гріхи, погані вчинки, нам на душі, ніби, стає набагато легше. Але це розкаяння повинно бути щирим, іди від серця, тоді ми немов страхуємося від їхнього повторення.
Розкаяння – це почуття моральної відповідальності людини. Вона може бути як і перед ближніми, так і перед суспільством за свої провини пов’язане із раніше скоєними діями або докорами сумління. Розкаятися, значить визначити свої помилки, а іноді навіть різні погані вчинки, які вона скоїла у своєму житті. Це дається дуже нелегко! Адже, для цього потрібна сповідь перед своєю совістю, усвідомлення своїх помилок заради змін особистих якостей, які надаються людині для духовного задоволення.
Розкаяння людини веде до адаптації себе в соціумі та сприйняття моральних норм, а головне – до гармонії з самим собою. Людина зовсім по іншому сприймає і переосмислює наступні проблеми, які відбуваються у її житті. Кожен з нас прагне бути вільним у своїй душі, щоб не було цієї безвихідності, адже, життя – різне…
Кожен з нас покликаний до вічного щастя на небі, до єдності з Богом. Люди дуже часто роблять гріхи, навіть не задумуючись. Для того щоб їх спокутати їм потрібно розкаятись, а засвідченням цього є покаяння перед Богом і людьми. Істинне розкаяння перед Богом відбувається тоді, коли людина щиросердечно і говорячи всю правду вимолює собі благодать Божу. Але людині досить важко, а іноді і страшно розкритись, адже, справжнє покаяння це досить відповідальний вчинок.
Ми повинні не боячись «іти» до нього, переборювати свою гордість, погані думки, потяг до само стверджування. Для цього ми ходимо до Храму Божого, де нам набагато легше розкрити всі свої проблеми і турботи. Інколи я помічала, що у людей, які ідуть на сповідь на очах сльози, це означає що вони хочуть розкаятись і знайти відповідь у своїх проблемах, питаннях. І знаєте, їм це вдається! Головне просто не боятись!
Пройшовши такий нелегкий життєвий шлях людина вибудовує іншу лінію життя. Дуже важливо, щоб у момент «падіння» з нею були близькі їй люди, друзі, які б могли своїм словом підтримати її, дати якусь пораду, або просто мовчки посидіти поруч коло неї. Це уже буде багато значити! В будь — який момент вона може замкнутися у собі, і тоді для неї дуже важко буде вийти з цього стану. Головне не подавити у людини почуття власної гідності!
І тому, розкаяння – це акт перегляду своїх вчинків, дій, які призвели до поганих наслідків, і в подальшому служить стимулом. Людина, ніби, виправляється морально. Кожен із нас у своїй свідомості формує шкалу своїх вчинків. Тому, потрібно більше задумуватися над своїм ставленням до оточуючих, соціуму. Переживаючи розуміння розкаяння людини, ми бачимо її емоційне переживання, яке пов’язане з почуттям провини, яке в свою чергу призводить до докорів сумління і супроводжується розчаруванням і сльозами.
Ми завжди чимось незадоволені! Нам просто потрібно вміти знайти у своєму житті місце для Бога. Чи то відвідування Храму чи проста щира молитва, у якій ти просиш Його про «допомогу». І саме розкаянням ми можемо дійти до того миру, щастя, спокою душевного, про який ми мріємо. Кожна людина вибирає свою життєву позицію! У одних на першому місці стоять їхні особисті справи, і через це не знаходять місця у своєму житті для Бога, вони не відчувають благодаті Божої. Інші ж, вірують у Нього, намагаються випросити прощення. Молитва їхня щира, вона йде від щирого серця і душі.
Таким людям легше жити на землі нашій. Вони, отримавши розкаяння, стають більш чуйними, вони вже знають як поступити у тій чи іншій ситуації, можуть допомогти іншим стати на правильну життєву дорогу. Тому нам потрібно зрозуміти для чого ми живемо на світі? Що ми хочемо тримати на кінцевому шляху? Саме ці питання кожен із нас має поставити собі на перше місце, тоді буде гармонія у всіх значеннях цього слова. Саме головне просто не впасти у відчай, не перестати довіряти усім і у всьому не звинувачувати тільки себе, як часто так буває.
Розкаяння доводить нам, що нічого неможливого немає. Все можна зробити, щоб дійти до осяяння і відчувати себе абсолютно щасливим. Тоді усе буде під силу! Життя буде здаватись легким. Але потрібно кожного дня дякувати Богу за те, що він узяв усі гріхи людські на себе, і страждав за нас. І буде вибачати усі наші провини… А що ми? Люди можуть менше робити болі? Щоб не було таке тяжке розкаяння?! Напевно, ні… Так якщо уже ми пішли на це, то розкаяння має бути не примусове, людина має піти на це свідомо.
На мою думку, це дуже важливий поступок у житті кожного з нас. Ми повинні бути уважними до своїх думок, адже, від них залежать наші вчинки. І які вони будуть це вибір кожного з нас!
