На мою думку Новий час є продовження Арістотелівської традиції етики, завданням якої полягає в поясненні моралі.
В її структуру було покладено новоєвропейський вид раціональності, орієнтованою на природу.
Отже, шлях моралі до універсальної трактованої природи давало етичній теорії природного та наукового характеру. Позиції вчених Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Спінози та інші.

Справжня природа людини насправді є егоїзмом. Висновки,які зробили на основі цих тверджень, поділили філософів Нового часу на дві категорії : перші залишалися на позиції бачення егоїзму як “натурального” прояву, інші бачили в ньому результат історичних подій.
Гоббс у власній теорії моралі дивиться з егоїстичної природності особистості. Кульмінацією новоєвропейського часу етичної думки полягає в етиці німецької філософії: І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха.

Кант, взяв на себе головне завдання у визначенні специфіки моралі як “предметної дійсності”.
Гегель, увійшов в історію етичної думки, як філософ який запропонував розглядати мораль у її залежності із соціальною змістовою діяльністю.
Завдання науки про мораль повинна бути, за ним, доведенням необхідності в моральності.
Фейєрбах, який протиставляв релігійним та ідеалістичним теоріям моралі матеріальну етику, якої вихідним пунктом була сама людина.

Утилітаризм

Перший хто започаткував був англійський філософ Ієремія Бентман. Його послідовники були Джеймс Мілль, Джон Мілль, які обґрунтували принципи напряму.
Етична думка Бентмана була викладена у праці “Деонтологія”. В основу якої було покладено принцип характеристики діяльності людини відповідно до її корисливості. Говориться не про суспільну корисливість життєдіяльності, а про власний інтерес самої особистості. Добрими визнавалися вчинки людей, які примножують щастя іншим.

Головним епіцентром знання про навколишній світ у Дж. Мілля, який бере з Юма, що відчуття є безпосередні. Прості відчуття – це щастя та не щастя співвідносяться з деякими вчинками.
Д. Мілль був сином Дж. Мілля, який розвинув етичну систему
утилітаризму у своїй праці “Система логіки”. Він обґрунтовує мораль вчинків їхньою корисливістю.

Позитивізм

Засновник позитивізму був Конт, який видав такі праці: “Курс позитивної філософії” та “Система позитивної політики”. Етична теорія полягала у значені загальної науки.
Відгалуженням була “етика розвитку”, представники: Т. Гекслі, М. Гюйо та ін. Представником англійського був Г. Спенсер. Основні його ідеї були покладені, по-перше, на еволюційну теорію Дарвіна, по-друге, на утилітаризм і гедонізм.
Г. Геффдінг, розробляючи проблему цінностей, бачить їх в етичній та релігійній діяльності.

Шарль Летурно у праці “Прогрес моральності” виділяє моральні ідеї нації з людською природою. В нього егоїзм виникає з життя, тоді як альтруїзму – із статевого кохання.
Історико – етнографічний напрямок розглядали Е. Дюркгейм та його учень Люсьєн Леві-Брюль. Дюркгейм був засновником соціального-апробативного позитивізму.

Велику увагу в етичній проблемі приділяли марбурзька та баденська школи. Марбурзьку очолював Г. Коген, а баденську – Г. Ріккерт. Вони розглядало етику як дорогу до морального самовдосконалення.

Два підходи до вирішення моральних проблем

До першого підходу відноситься утілітаричний погляд у етиці. Бентман вважав психіку людини, як почуття мук та щастя. Він виділив два типи сутностей. До перших відносив – ті, які існують в природі. До інших – ті, яких немає в природі. Він заперечував залежність моральності між особистостями, оскільки вони були лише порожньою фразою.

У Мілля старшого залежність почуттів та вчинків складала зміст моралі. Центром почуття задоволення є влада, самоутвердження, багатство. Він хотів створити систему похвали та кару.
Мілль молодший виокремлює епіцентр моральності з психологічної основи особистості. Джерелом суспільних подій є загальні закони людини. Він поділяв задоволення на низькі – чуттєві, і високі – інтелектуальні.

До другого підходу відноситься позитивізм. За Контом людство має жити за правилами “хорошої філософії”. У нього має бути миролюбна мораль, альтруїзм та взаємна злагода.
Для збереження взаємної злагоди він вважав необхідну залежну взаємодію трьох засад життя: матеріальну, духовну та моральну. У людині вони відповідають трьом здібностям: волі, розуму, почуттям.

Спенсер моральні правила та етичні погляди вважав визначеними соціальній дійсності. Люди визнають їх та виконують їхні вимоги. Через це вони дають користь і забезпечують психічно хороші умови життя.

У Геффдінга моральність є постачання людського щастя.
У Летурна головне місце займає проблема виховання. Шлях морального розвитку нації бачиться в укладанні інстинктів.
В історико-етнографічному Дюргейм виділяв такі два види солідарності: “рухову” та “біологічну ”. Неокантіанці визнавали “етику соціалізму”, відносячи власні погляди на релігію.

Література:

1.“Етика”: навч. посіб. / Т. Г. Аболіна, В. В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. – К.: Либідь, 1992.
2.“Етика”: навч. посіб./ В. С. Мовчан – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007.