В своїй роботі «Ілюзія добра» Шердаков В.М. аналізує й критикує релігійну мораль з атеїстичної точки зору. На його думку, релігія – це ілюзія, ілюзія яка несе характер порятунку або ж навпаки, рушійний характер. Він вважає що релігія заважає свободі, стверджує що люди у полоні релігійних ілюзій і для порятунку необхідне особливе бачення, особливий світогляд, який автор і намагається розкрити у своїй книзі.
Його бачення релігії несе дещо політичний зміст, дивлячись на дату видання (1982 рік) можна зробити висновок, що автор піддався атеїстичному впливу політики тих часів. Хоча його судження мають актуальність і в наші часи. Останнім часом багато хто говорить про свободу, про намагання бути вільними. Але з іншої сторони, на мою думку, досягнення свободи призведе до суспільної деградації, до повернення первісних часів. Суспільство повинно бути постійно в якихось рамках, щось повинно їх підбадьорювати та контролювати. Релігія виконує регулюючу функцію суспільства, за моїм міркуванням. Тому його міркування є актуальними в наш час, але не є актуальними для наслідування.
Автор порівнює релігію з формою зваби, пояснюючи тим, що лихо та нещастя набувають сенсу й виправдання і постійний вплив цих факторів деструктивно впливає на тіло й душу. Чи не деструктивно впливає відсутність виправдань? Я думаю, що саме відсутність виправдань робить людину вільною, що в свою чергу деструктивно впливає на майбутнє суспільства.
Автор абсолютно впевнений у тому, що самовіданна праця радянських людей наблизить нас до здійснення прекрасної та далекої і водночас близької та досягаємоїмети. Тому можна зробити висновок, що автор критикує релігію саме з позиції моралі радянської епохи.
Також цікавими є судження автора про кохання. Він стверджує що кохання є нездійсненним явищем в християнському гуманізмі, на відмінну від соціалістичного гуманізму. Називаючи кохання абстрактним явищем в християнстві та найвищою цінністю в соціалізмі. Проте, тут можна не погодитись з автором, адже кохання в християнстві є невід ємною частиною буття.
Найцікавішим судженням в цій книзі, на мою думку, є судження про совість, добро та зло. Я погоджуюсь, що психофізіологічні механізми совісті однакові у всіх людей, незалежно від кольору шкіри , національної та класової належності. Хоча в різні епохи класове ставлення до совісті трохи різнилось.
Так як в суспільстві , як правило, господарювала мораль привілейованих класів , то поняття добра і зла необхідно вилучити з ужитку, на думку автора. Хоча тут же, автор спростовує свою позицію, уточнюючи що поняття добра, зла та совісті мають загальнолюдський зміст, без них неможливо обійтись і вони ніколи не виходили з ужитку. Можливо такі думки були через те, що в ці поняття вкладали різний сенс в різні часи.
Слід зазначити, що автор допускає що добро може бути лише ілюзією, створеною релігією, але він не стверджує, лише допускає таку думку. Адже щоб стрерджувати таке, необхідно дослідити та визначити що лежить в основі моралі добра та зла, як виникла мораль та яке відношення до її виникнення має релігія.
Мораль проявляється не в правилах та нормах, а в меті та цінності. Тобто, правила та норми це лише шляхи досягнення моральної мети , шляхи досягнення добра. Доціліно зауважено, що заборони (будь-які) не є рамками моралі, а такими їх робить сенс заборон. Наприклад, якщо хтось порушив заборону та відчуває страх лише перед покаранням, то таке переживання не буде містити моральний характер. А ось коли порушення викликає докори сумління, тоді такі переживання несуть моральний характер. Але не можна просто так зазначити рамки моралі, не можна просто так виявити добро та зло. Добро та зло багато від чого залежить, а саме від вчинків, бажань, намірів та почуттів людини. Також велике значення має історична епоха та умови виживання.
В своїй роботі автор наводить багато прикладів з літератури, використовуючи твори Достоєвського, Булгакова і навіть Пушкіна. Його порівняння є доцільними до кожної тематики його суджень. Говорячи про явище зла, автор використовує твір «Майстер та Маргарита», що доцільно для відокремлення зла від добра. Таке літературне підкріплення дає змогу ширше аналізувати та розуміти те , що намагався сказати Шердаков В. М.
Отже, в цьому першоджерелі йде мова про походження добра та прирівнювання його до ілюзії з атеїстичної точки зору. Протягом всієї книги відчувається антирелігійний настрій та соціаластичні вірування. На мою думку, атеїстична радянська пропаганда також може бути прирівняна до релігії, так як там чітко окреслені заборони, правила та норми, навіть більше ніж чітко.
Тому говорити про свободу, про яку автор постійно стверджує, не зовсім доцільно було в ті часи. Але читаючи цю книгу в сучасні часи, відкидуючи політичний зміст, можна робити раціональні висновки для себе. Адже автор використовує багато історичних доказів, що доказують абсурдність деяких релігій. Але віра потрібна завжди, навіть атеїстів можна назвати віруючими. Тому до свободи і деградації нашому суспільству ще далеко, але прогноз дати неможливо.
