Григорій Сковорода – визначний український мислитель, письменник, педагог світового масштабу XVIII століття. Його творчість мала величезний вплив на усю українську літературу, а надто XIX століття. А його філософські думки поділяли видатні українські діячі освіти і науки такі як П. Юркевич, В. Соловйов, М. Бердяєв. Тогочасна історична епоха і атмосфера, що в ній панувала, думки інших видатних мислителів того часу, загальні суспільні думки, ідеї та потреби народу безпосередньо впливали на розвиток і формування світогляду Григорія Сковороди.

Його називали “ символом української духовності”, напрочуд глибоким філософом і богословом. І не буде перебільшенням сказати, що його праці – це джерело, з якого українці протягом століть почерпали незаперечну мудрість віків, у якому українці шукали відповіді на питання, що турбували їх найбільше.

Що таке щастя?

Думаю, кожен із нас, хоча б раз у житті, ставив собі це питання. І по-різному відповідав. У філософії Григорія Сковороди ця категорія займала провідне місце. Але на відміну від інших мислителів, які тільки роздумували про те, що ж таке щастя , Григорій Сковорода у своїх творах давав практичні поради, як його досягнути.

Григорій Сковорода, мандрівник, у котрого не було ані житла, ані майна, бачив щастя у цілковитій свободі. Мандруючи країною, він бачив усіх закріпачених селян, які тяжко трудились на панів, які зневажливо до них ставились, і на роботі, яка їм зовсім не подобалась. Саме тому у нього виникла ідея про те,що кожна людина має бути вільною.

Філософ вважав, що вона дана кожній людині як незаперечне природне право. Але через низку причин, соціальних, економічних, політичних, людину заганяли в кут, де вона була обмежена у вільній діяльності, у висловлюванні своєї думки. ЇЇ обтяжували різноманітні стереотипи, звички, страх невідомого. Тому метою і сенсом людського існування він вбачав у досягненні нею свободи. Тільки тоді людина зможе бути воістину щаслива.

Щоб досягти загальної суспільної волі, люди мають приділяти особливу увагу своєму духовному та культурному просвітленню. Адже тільки знання, всебічний розвиток може зробити людину не просто сильною, щасливою особистістю, а такою ж індивідуальністю.

Говорячи про свободу як про вище благо людини, не забував мислитель і про український народ, який воістину можна вважати взірцем боротьби за національну незалежність. Він присвятив цій думці пісню про борців за народну волю у своїй пісні «De Libertate» («Про свободу»).

Крім того, мандрівний філософ розробив концепцію “сродної праці”. Вважав, що кожна людина мала займатися тим видом праці, до якого вона має хист, талант. Тоді вона могла відчути себе щасливою. Адже в такій спосіб вона займатиметься справою “душі” і зможе принести ще більше користі суспільству.

Таку ідею висвітлено в його байках «Бджола та Шершень», «Дві Курки», «Орел і Сорока», «Зозуля та Дрізд» і в багатьох інших. Сковорода наголошував, що «робота наша — джерело радості». У цих же творах він закликав людей до того, щоб вони жили в гармонії, у доброті, поважали один одного. Він був упевнений, що тільки ті, «хто має совість, як чистий кришталь» має шанс бути дійсно щасливим.

Часто ідея щастя перекликалась із соціальними реаліями того часу. Так, в оді «Похвала бідності» Г. Сковорода говорить, що щастя не в розкошах , грошах, безкінечних балах. Щастя у простих речах і звичайний селянин, як ніхто, може відчути його сповна.

Григорій Сковорода дуже переймався бідами і горем свого народу. Тому він писав, що суспільне щастя буде в тій країні, де всі люди щасливі, де немає воїн, непорозумінь чи гноблення, де всі рівні і живуть у доброті один до одного.

Отже, внесок Григорія Сковороди у філософію та етику був колосальним. І досі українці та світова громада можуть почерпнути з його творів мудрість віків. Особливе місце у творчості Г. Сковороди посідала категорія щастя. Він давав практичні поради, як звичайна людина може досягнути його. За мислителем, щастя полягало у свободі( особистісній і соціальній), у виконанні улюбленої роботи і в суспільному щасті, коли люди живуть у злагоді і доброті.