Шлюб є результатом еволюції, виник він як спосіб регулювання стосунків між особами протилежної статі — чоловіком та жінкою стосовно одне одного та дітей. Насьогодні шлюб дозволяється і регулюється суспільством, визначає подружні права і зобов’язання.
Насьогодні розрізняють такі шлюби:
1) за місцем вибору шлюбного партнера:
• ендогамний (вибір партнера серед осіб свого роду);
• екзогамний (за межами свого роду).
2) за числом партнерів у шлюбі:
• моногамний (співжиття одного чоловіка і однієї жінки);
• полігамний (відносини, де у шлюбі перебувають декілька людей).
Розрізняють такі форми три полігамії — полігінія, поліандрія і груповий шлюб. Найпоширенішою є полігінія — шлюб чоловіка з декількома жінками. Полігінія існувала в більшості доіндуструальних суспільств. У теперішній час такий шлюб існує в ісламських державах.
Поліандрія допускає наявність двох і більше чоловіків у однієї й тої ж жінки. Такий шлюб є рідкісним і виникає через різкий дефіцит жінок. Найчастіше спостерігається в сучасних державах, які змушені обмежувати народжуваність (як наприклад у Китаї, та деяких острівних країнах).
Груповий шлюб — це союз декількох чоловіків з кількома жінками.
У первісному суспільстві не існувало такого поняття як то сім’я (шлюб), бо існувало плем’я, де шлюби будувалися по горизонталі і по вертикалі: батьки — діти, брати і сестри. Згодом виникли два різновиди полігамного групового шлюбу: ендогамна (кровноспоріднена) сім’я і екзогамна (пуналуа) сім’я.
Першим ступенем розвитку сім’ї була ендогамна сім’я, де шлюбні зв’язки будувалися у одній групі у межах поколінь — по горизонталі. Усі брати та сестри, як рідні, так і бічного споріднення — жили разом без будь-якого обмеження. Зрушенням у понятті сім’ї стало «табу» на вертикальні відносини між дітьми і батьками. Батьки і діти стали жити в окремих колах. Пізніше, із забороною шлюбних стосунків між особами одного роду, виникає сім’я екзогамна або пуналуа.
Пуналуа (що з гавайської — «подружній товариш») — це друга сходинка у сприйнятті поняття «сім’я» чи «шлюб». Чоловіки однієї групи (роду) вступали у шлюб з жінками іншого роду. Чоловіки приходили до іншого роду саме задля шлюбного співмешкання. Це був полігамний шлюб. Дикуни навіть убивали немовлят-дівчаток заради надлишку чоловіків, щоб жінки мали по кілька чоловіків.
У груповому шлюбі походження дитини можна було встановити лише по жіночій лінії, склалося так зване «материнське право» (право на дитину залишалося матері). Діти знаходилися у племені серед жінок, а коли дорослішали, то переходили до чоловіків. Чоловіки були членами іншого роду, відтак ніякого стосунку до майна дружини не мали. Таку сім’ю назвали безбатьківською. Через гетеризм — піднесення жінки у суспільстві, — від полігамії до індивідуального шлюбу (сім’ї), пройшли всі народи.
Існування такого шлюбу носило матеріальне підгрунтя, адже жінка займала провідне місце, бо вела домашнє колективне господарство. Матріархальний устрій існував десятки тисячоліть.
Зміна економічної організації у первісному суспільстві, а саме поява надлишкового продукту породила потребу віддавати чи дарувати надлишок членам іншої громади, як правило сексуальним партнерам. Це призвело до формування певних зобов’язань і прав у інтимному житті партнерів, що породило появу індивідуальних відносин (шлюбу). Такий шлюб полягав в рівністості чоловіка і жінки, а тому існувала можливість його розірвати за бажанням будь-кого з подружжя і без зайвих формальностей. Люди розривали шлюбні стосунки і досить швидко знаходили нових парнерів і так більше трьох разів за своє життя.
Згодом парна сім’я докорінно змінилася і перетворилася зі шлюбного на господарський осередок. Накопичення певногих матеріальних цінностей, поставило чоловіка вище над жінкою, і відвовідно він забажав змінити порядок успадкування належного йому і жінці спільного майна його власними дітьми, а не жінчиним родом. Патріархальна парна сім’я змінила матріархальну і стала проміжною між парною сім’єю і моногамним подружжям. Невдовзі після розвалу патріархальної сім’ї на господарському рівні її місце зайняла одношлюбна (чи моногамна), що засновувалася на верховенстві чоловіка з однозначною метою — продовження роду. У походженні дітей від саме одного батька не було сумнівів. Моногамний шлюб різниться від парного надійнішими і міцнішими стосунками між подружньою парою, котрі не можна так просто розірвати лише за їх бажанням.
Для Україні традиційним і найпоширенішим являвся моногамний договірний шлюб. Існувала думка, що без благословення батьків не слід створювати сім’ю. Та все ж останнє слово під час сватання мали сказати молоді. Молодих дуже рідко змушували одружитися.
Серед українців при укладанні шлюбу у другій половині ХIХ століття поширеною була ендогамія за національним принципом, тобто українки (українці) вступали в шлюбні відносини з українцями (українками), і вкрай рідко з людьми іншої національності (євреями, росіянами, поляками, татарами та іншими) .
У українців існувало так зване «звичаєве право», коли син, одружившись, залишався з дружиною жити у своїх батьків, а донька йшла жити до хати чоловіка. То ж упевнено можна сказати, що в ХVІІІ –ХІХ століття на теренах України збереглися форми шлюбних відносин, що зародилися у часи Київської Русі. В даний період в Україні найпоширенішим був моногамний шлюб.
Виходячи з викладеного вище маю зробити висновок, що сучасне поняття «шлюб» виникло як спосіб регулювання сексуальних стосунків між жінкою та чоловіком, які являються родичами. Шлюб базується на сексуальних відносинах та не обмежується лише такими. Слід розглядати шлюбні відносини як добровільні та рівноцінні стосунки між статевозрілими та вільними людьми протилежної статі, які базуються на певних домовленостях. У шлюбі існують певні визначені як обов’язки, та і права, пов’язаних цим шлюбом сторін. Шлюб регулює не лише статеві відносини, а й питання спільного господарювання, майна, народження та виховання дітей, що є можливим у межах сім’ї чи роду.
