У всі часи людство замислювалось над можливостями смерті – що дає смерть, як її можна використати? Частково ці запитання розглядали такі філософи як Гегель, Сартр, Ніцше та Гайдеггер. Кожен з них в тій чи іншій мірі торкається питання про смерть людини.
У філософії Жана-Поля Сартра розповідається в основному про свободу людини. Наскільки я зрозумів, смерть Сартр розуміє як кінцеву точку життєвого шляху люди дини. Знаходячись усе життя вільною людина після смерті втрачає
свою свободу, так як вона вже нічого не може вдіяти і нічого не вирішує.
На відміну від Сартра Гегель у своїх роботах стверджує, що людина є Смертю, відстроченою та такою, яка себе цілком усвідомлює. Тільки усвідомлюючи себе як смертну істоту людина може досягти відчуття Визнання, яке і є найважливішим у житті людини. Також людина являється хворобою тварин, що призводить до їх смерті. Однак у випадку людини ця хвороба є становленням духовного в просторі історії. Також людина свідомо йде на смерть на повідку власної пихи, Вона і є своєю власною смертю, відстроченим самогубством.
За Гегелем Бог – це вічно ідентичне саме-собі Буття, яке реалізує і розкриває себе в природному Світі. Людина ж постає як Ніщо, яке руйнує та знищує природний світ задля знищення самої себе.
Фрідріх Ніцше у своїй філософії не торкався питання смерті та всього з нею пов’язаного. Але він розглядав ідею надлюдини – людини, яка прагне влади, встановлює свою мораль та цінності та повністю контролює свій власний внутрішній світ. Проте паралельно з цим він гостро засуджував та критикував раціональний образ мислення, називаючи його потворним. Також Ніцше виступав ярим противником християнства. Він вважає її рабською релігією, створену слабкими і немічними брехню, котра спрямована на підкорення, «дресирування» людини, встановлення сильних на один рівень зі слабкими. Він каже, що християнська релігія отруює наш світ та серця людей, проте знищити її немає можливості. У цьому його протиріччя, адже надлюдина повинна бути вільна та повинна прагнути до влади, тоді як християнська релігія цьому перешкоджає. Кажучи, що християнство неможливо знищити Ніцше очевидно стверджує, що надлюдина ніколи не зможе з’явитися. Сильні люди у розумінні Ніцше – аристократи, які прагнуть до влади і на цій основі самовдосконалюються. Ідеалом для Ніцше виступали войовничі люди, котрі постійно воювали. Війну Ніцше вважає засобом для вдосконалення слабких та перероблення їх у сильних.
Німецький філософ Мартін Гайдеггер, уявлення про смерть якого багато чим завдячують поглядам та працям Сьорена Кьєркегора, стверджує, що феномен смерті тісно пов’язаний з феноменом страху. Відношення Гайдеггера до смерті визначається загальною суттю його філософії. У своїх роботах він пише, що реально існуюче це є Dasein – осмислення себе як існуюче тут і зараз. Все інше існує тільки для Dasein, а отже являється його станами. Реалії, Існуючі в Dasein, Гайдеггер називає екзистенціалами. Вони характеризують існування Dasein. Страх вперше ставить Dasein перед обличчям смерті розкриваючи її як власну можливість бути самістю.
Dasein існує серед людей розщепляючи себе на безліч екзистенцій них фрагментів, тому набуття цілісності для нього означає смерть. Смерть у цьому значенні означає вихід за межі сущого або постійне знаходження перед фактом можливості власної смерті. Для пізнання себе як цілісності Dasein повинна виходити за межі ситуації, тобто «забігати на перед». Для Dasein «забігання на перед» є єдиним шляхом до пізнання себе як цілісності, а тому являється єдино можливим способом буття. Екзистенціал, який відповідає за «забігання на перед» і, по суті, виконує його, називається «рішучістю». Ця рішучість виявляється у передбаченні смерті та викликанні страху перед нею, а також у існуванні у людини так званого зову совісті. Особливістю «смерті» є те, що вона не співвідноситься з нашим Dasein. Усі уявлення про смерть людина отримує спостерігаючи за процесом вмирання та смерті інших істот. Таким чином смерть існує не для тих хто вмирає, а для тих хто спостерігає, адже Dasein вмираючого (чи вже померлого) не існує. Отже «смерть існує для нас не як перехід чи кінець, а як реальна можливість.
Повсякденне існування Dasein – це постійне відхилення та уникання факту смерті. Проте це уникання руйнує цілісність Dasein. Натомість «смерть» являється визначним фактором існування Dasein саме як його гранична можливість бути цілісністю і самістю.
Отже, за Гайдеггером смерть – це реальна можливість Dasein – осмислення себе як існуючого тут і зараз.
Розглянемо смерть також як владу над іншими людьми. Саму смерть можна трактувати по різному – чи як можливість, чи як кінцеву точку життєвого шляху будь-якої живої істоти. Проте те як люди можуть використовувати це поняття — це вже інше питання. Здавна користуючись страхом смерті одні люди підкоряли собі інших – відбираючи життя у одних залякували інших. Так правителі різних держав знищували незадоволених їхньою владою (з тих хто виражав це відкрито) для того щоб інші незадоволені не сміли виказувати незадоволення. Вони використовували смерть як засіб підкорення інших. Доречно згадати голодомори на території Радянського Союзу. Під час них влада використовувала смерть як засіб ослаблення та усунення потенційних ворогів. Знищуючи тисячі людей вона усувала потенційну небезпеку для себе (немає людей – нема й загрози).
Отже, підведемо невеликий підсумок. Ми розглянули філософські погляди щодо смерті чотирьох філософів: Сартра, Ніцше, Гегеля та Гайдеггера. Кожен з них мав свою власну думку, свій власний погляд на поняття смерті. Сартр вважає смерть кінцевою точкою життєвого шляху людини. Гегель вважає, що Смертю являється сама людина – відстроченою та самоусвідомлюючою. За Гайдеггером смерть являється лише можливістю отримати цілісність та самість.
