Саме слово смерть — є кінцем людського існування. У давнину народи світу зберігають уявлення людей про те , що смерть це так звана метаморфоза. Наші далекі предки не вірили в природну неминучість смерті. Саме смерть для них є своєрідною межею, за якою починалося зовсім нове для них життя і вже в зовсім іншому світі. А раз за їх думкою після смерті життя обов’язково буде продовжуватись , то людина повинна ні в якому разі не боятися смерті.
Земне життя представлялося нашим предкам одним з багатьох різноманітних ланок у довгому ланцюгу усіх померлих предків. Вони повсякчас підтримували постійний духовний зв’язок з ними на протязі свого життя, а тому земне життя для них самих мало іншу цінність і інший сенс. Смерть представлялася як би перехідною межею від початку народження до самої смерті. Певно , саме з цього приводу наші далекі предки серйозно вірили в неминучість свого повернення або, як кажуть зараз, перевтілення душі та тіла у новий вигляд.
Чи змирилася людина із смертю? Безумовно, ні. Навіть побачивши, що всі зусилля перемогти смерть релігійними містеріями – даремні, людина відчуває протест. Смерті не повинно бути, це неправильно!
Неандертальці, що жили сто тисяч років назад, ховали своїх померлих в позі ембріона, як би показуючи цим, що смерть – лише народження в інше життя. Індуїзм і буддизм проголошують, що смерть – це звільнення від страждання, в якому перебувають люди на цій землі. Смерть – блаженне занурення в нірвану, в абсолютний спокій, що не коливається. У грецькій релігії говориться, що душа при народженні сходить в матеріальний і грішний світ як чужоземець. Тіло – гробниця душі, і людина повинна прагнути до звільнення душі від тіла.
Але чи потрібно взагалі говорити про смерть, думати на цю тему? Простіше жити і веселитися, а смерть хай приходить в свій термін. Такий погляд прийнятний для тварини, але не для людини. Думаючи про смерть — ми думаємо насамперед про життя. Що ж саме є наше особисте життя, який сенс мають наші думки і відчуття. Пам’ять смертна дозволяє побачити нам, з одного боку, крихкість нашого земного життя, а вже з іншого боку – навчитися жити так, щоб не розтратити життя даремно. Словом, через призму смерті наше життя, якщо, зрозуміло, хотіти жити по-справжньому, набуває серйозності. Смерть робить нас відповідальними за кожне наше промовлене слово, кожен день, який ми прожили і кожен наш жест. Людина розуміє свою обмеженість і слабкість, а зрозуміти – це означає вже майже прозріти.
Багато про смерть говорили видатні науковці, духовенство, медики, філософи та багато інших. Зокрема Теяр де Шарден — французький філософ і теолог, священик-єзуїт сказав : » Ми піднімемося над смертю, якщо відкриємо в ній Бога… » В свій час Карл Густав Юнг— швейцарський психіатр, основоположник одного з напрямів глибинної психології, — аналітичної психології, особисто перенісши клінічну смерть вважав, що життя поводиться так, як ніби воно продовжуватиметься нескінченно. На його думку треба кожен день жити сміливо дивлячись в майбутнє, з нетерпінням чекати наступного дня, неначе у нас попереду століття, — і тоді кожна людина житиме належним чином.
Більш того, смерть є дуже сильним педагогічним засобом. Побачивши смерть, розкладання, кінець і тщетність всіх земних прагнень, людина таким чином позбавляється від гордині. Людина розуміє свою обмеженість і слабкість, а зрозуміти – це означає вже майже стати на дорогу прозріння.
Смерть – невблаганний фактор нашого життя. Ховатися від неї, бігти від неї, не думати про ней– це майде все одно , що за ховати голову в пісок. Як вірно відмітив зарубіжний письменник Осип Мандельштам:
Коли б не смерть,
то ніколи б
мені не взнати,
що живу я.
Якщо ми озирнемося на себе, ми відмітимо, як не наповнено, ненасичено живемо. Не у сенсі вражень або інформації, а в сенсі реального розвитку душі. Буває, що пролітає день, тиждень – і ми ловимо себе на думці, що нічого справжнього за цей час не робили. Ніяк не попрацювали для того, щоб світ став кращий, не примножили духовні свої багатства. Ми витрачаємо час невиправдано безтурботно. І коли, раптом, виявляється його мало, то як ми про це шкодуємо!..
Знаючи, що смерть може підвести межу під всіма нашими земними справами в будь-яку секунду, починаєш цінувати життя, берегти життя. Я вважаю, що потрібно пам’ятати постійно про відповідальне і дбайливе відношення до кожної хвилини життя та спілкування, яку нам подарував Бог.
Несподівані смерті, катастрофи завжди нас ставлять лицем до лиця перед фактом нашої крихкості і непередбачуваності життя. Катастрофи, терористичні акти, епідемії і природні катаклізми, нарешті, неуважність або недбалість лікарів, та і непередбачувана хворобливість нашого організму – все це в миті може поставити крапку в людському житті. У нашому житті або житті дорогих нам людей.
І з одного боку – це страшно. Страшно, що можна не встигнути зробити те, що задумав, що планував. З іншого боку – це прекрасний урок нам з вами, нагадування про те, що жити слід так, як якби через хвилину для нас настала смерть.
