Що ж таке «совість»?

Всі ми знаємо, що життя людини, її потреби та інтереси, взаємовідносини та реалії існування нерозривно пов’язані з суспільно-етичними установками та законами. І основоположну роль у ньому відіграє внутрішнє відчуття рівноваги, а, точніше, таке поняття, як «совість». Відомо, що «совість», як і решту моральних цінностей, досить важко охарактеризувати.

Саме поняття «совість» , як і осмислення цієї категорії етики, історично змінювалося. Хоча, звісно, можна узагальнити наукове визначення цієї етичної категорії: це якість людини, що має певну структуру і функціональне призначення – такий собі своєрідний «барометр» оцінки, а вірніше самооцінки внутрішніх переконань особистості.

Питання совісті в етиці було завжди достатньо складним тому, що совість регулює ті дії людини,про які знає тільки сама людина. То ж можна сказати,що головною і важливою функцією совісті є самоконтроль.

На сьогоднішній день наука має безліч теорій походження «совісті», які обґрунтовують джерела її виникнення. Наприклад, міфічна чи релігійно-ідеологічна теорія, що пов’язана з «аксіомним моральним божественним законом». Або ж історична, пов’язана з розвитком людини. Цю теорію найбільш точно, на мою думку, характеризує марксизм, відповідно до понять якого «совість» народжена вимогою часу та потребою людського співіснування, має власне наповнення внаслідок не лише спілкування індивідуумів, а й приналежності особистості до певної групи чи класу. Тобто, з плином часу та змінністю цивілізацій змінюється і саме етимологічне значення слова.

Та все ж таки, наразі на основі прийнятих у суспільстві норм моралі людина виробляє власні переконання, під впливом яких відбувається оцінка особистих дій та думок. То ж, при розгляді такої категорії етики, як совість, слід враховувати три її особливі, я б навіть сказала специфічні, елементи.
Перший – раціональний. Відповідно до нього особа чітко усвідомлює скоєне і характеризується тим, що засуджує чи схвалює власні дії. Совість виступає в цьому випадку як внутрішній контролер.

Другий – це розумне судження у вигляді самоповаги, більш відомої як докори сумління. Особистість здійснює моральний самоконтроль та вимагає сама від себе оцінки її вчинків.

І, нарешті, третій елемент – вольовий. На мою думку, його дуже добре характеризує вислів: «чинити по совісті». Тобто, людина дає оцінку своїм діям… така собі внутрішня боротьба між добрими і злими намірами.

То ж, узагальнивши ці три елементи, можна зробити висновки, що «совість» – внутрішній голос людини, за допомогою якого вона аналізує свої вчинки і розуміє їх наслідки, чітко розрізняючи тонку грань між добром і злом. Совість завжди присутня у самосвідомості людини. Вона не може виникнути раптово,так само як і зникнути безслідно. Саме завдяки їй людина усвідомлює моральну відповідальність за свої вчинки та за свою поведінку,а також знає як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації.

Слід зауважити, що наше внутрішнє «я» не знає й не розуміє компромісів і з ним просто неможливо домовитися. Адже, навіть прагнучи і переслідуючи благородні цілі, принцип «мета виправдовує засоби» не може бути використаний, оскільки буде йти у розріз із власною совістю. Бо навіть маленьке зло, зроблене заради вселенського блага, залишиться не чим іншим, як злом.

То ж, хочеться вірити, що врешті решт, ми, люди, в недалекому майбутньому все ж таки навчимося жити в гармонії зі своїм внутрішнім світом. І колись таке поняття як «муки совісті» просто перестане існувати,адже саме совість спонукає особистість робити тільки хороші вчинки,які вона супроводжує почуттям радості,і намагатися уникати злих вчинків,які викликають в людини почуття провини та сорому.

І нехай, на сьогоднішній день це утопія, і все таки ми можемо зустріти безсовісну ,по суті,аморальну людину, але, можливо, завтра наші нащадки будуть жити з чистою совістю, не ображаючи ближнього ні словом, ні ділом, ні помислами. Їхня совість стане надійним охоронцем від гордині та пихи, брехні та недовіри, всього того брудного і поганого, що засмічує наші душі.