Культура спілкування є сукупністю форм і засобів поведінки особи, яку вона проявляє щоденно. Саме через процес спілкування людина виражає власні моральні і естетичні якості поведінки. Спілкування виражає внутрішній світ людини. Моральна культура процесу спілкування включає перелік таких необхідних елементів і аспектів спілкування як постановку мети і завдань спілкування, вибір партнера, мотивацію і настрої, рівень спілкування, способи впливу на співучасника, кінцеві результати. У своєму есе я детальніше зупинюсь на такому аспекті спілкування як рівень спілкування.
Особливістю конвенційного рівня є те, що людина визначає для самого себе, чи має вона потребу спілкуватися з співрозмовником, чи така потреба не виникає. Якщо потреба в спілкуванні відсутня, але людина змушена спілкуватися, вона спонукає себе до мовної взаємодії з особою, яка звернулася до неї.
Але, закінчуючи бесіду, будь-який з учасників має потурбуватися за те, щоб не нав’язувати іншій людині власну думку і себе. Природнім є те, що взаємодія на конвенціональному рівні потребує від учасників спілкування гідної культури вчинків і спілкування як процесу. Тоді цей рівень можна вважати відповідним для вирішення особистісних та міжособистісних труднощів. Реальна ситуація мовленнєвої взаємодії виділяє рівні, які розташовані вище і нижче конвенційного рівня. Найпримітивніший рівень міжособистісної взаємодії через спілкування іменується простим, а між простим рівнем і конвенційним ще є два рівні: маніпуляційний та стандартизований.
Людину, яка опускається до нижчого рівня спілкування можна охарактеризувати людину, для якої співрозмовник є не рівноправним партнером по спілкуванню, а засобом досягнення власних цілей. І ця людина вважає, що вона є «вищою» за співрозмовника.
Тобто, можна сказати, що учасник спілкування проявляє свою прихильність тій людині, яка їй подобається, і, відповідно, зневажає того співрозмовника, який їй не подобається. Зазвичай, якщо в ході спілкування була конфронтація, то над слабким співрозмовником учасник спілкування буде насміхатися, а перед сильним співрозмовником буде вибачатися в очі, а за очі посилати йому власні погрози. Якщо ж спілкування проходило у вигляді конгуенції і учасник спілкування швидко задовольнявся процесом спілкування, то він не буде приховувати власної нудьги.
Людина, яка спілкується за допомогою маніпуляції є найбільш близькою до примітивного рівня спілкування за використанням підходів і засобів впливу до співрозмовника, а за реалізацією цих підходів і способів є наближеною до конвенційного рівня взаємодії через спілкування. Яким чином можна охарактеризувати маніпулятора? Для людини, що спілкується за допомогою маніпуляції партнер по спілкуванню є лише учасником змагання, є його суперником, якого обов’язково потрібно перемогти. Людина-маніпулятор шукає в спілкуванні певний зиск, вигоду, не матеріальну, а психологічну.
Стандартизований рівень взаємодії через спілкування є дещо відмінним за примітивний і маніпуляційний рівні, проте ще далеким від конвенційного, адже дійсно міжособистісної взаємодії на стандартизованому рівні спілкування не відбувається. Спілкування на цьому рівні відбувається за певними встановленими учасником стандартами, а ролі партнерів, які є актуальними, не вловлюється ними. Інакше кажучи, учасники спілкування одягають на себе певні «маски». Прикладами таких масок є «маска порожнього місця», «маска агресивності» або «маска жалю».
Вище конвенційного рівня розташовується рівень гри. Ігровий рівень є наближеним до конвенійного, оскільки є наділеним людяністю, повнотою, але ігровий рівень не наділений його змістом ї багатством різноманіття. На цьому рівні учасники спілкування взаємодіють лише за умови взаємної обізнаності один-одного і за умови присутності певних почуттів з однієї сторони спілкування.
Гра-конфронтація зовнішніми проявами схожа на маніпулятивний рівень, але суттєво відмінним є почуття, які учасник спілкування відчуває до співрозмовника. Маніпулятор залишається байдужим і зневажливим до партнера спілкування на протязі всього процесу спілкування, визначною метою для маніпулятора є певний виграш або самоствердження. А людина-гравець, яка спілкується на ігровому рівні, використовує в процесі спілкування небайдужість співрозмовника. На заключній фазі ігрового рівня спілкування, воно відрізняється взаємною психологічною проникливістю партнерів спілкування.
Під діловим рівнем спілкування мається на увазі вид людського заняття, а не звичайний ділова розмова. Діловий рівень взаємодії через спілкування часто виглядає як маніпулятивний рівня або стандартизований. Ділове спілкування є, перш за все, спільною діяльністю, в процесі якої учасники намагаються вирішити певну проблему, дійти спільного висновку, що значно визначає особливості ділового рівня спілкування. В цих умовах співрозмовники забувають про яскраве вираження власного «Я» у спілкуванні, адже головною особливістю цього рівня є наявність справи. Спілкування на цьому рівні характеризується зовнішньою сухістю цього процесу. Проте, спілкуючись на цьому рівні, люди відчувають взаємну довіру і почуття прихильності.
Найвищим рівнем людського спілкування є духовний рівень. В процесі цього спілкування партнер є не просто співрозмовником, а людиною, що наділена духовністю, певним змістом для учасника спілкування. Ця людина є втіленням вираження високих почуттів, таких як дружба, любов і інші найвищі цінності людства. Рівень духовного спілкування значно відрізняється від попередніх описаних мною рівнів: духовність виражається не через тему спілкування, наприклад, про літературу чи мистецтво, а дещо глибшим поняттям — діалогічним проникненням учасників спілкування один в одного, через взаємодію розумі і духовного начала.
Підсумовуючи, необхідно зазначити, що процес спілкування людей є досить нестійким та мінливим. В процесі спілкування учасники цього виду діяльності легко перескакують з одного рівня взаємодії через спілкування на інший. На мою думку, саме засоби і прийоми, якими послуговується людина в процесі спілкування, дозволяють в повній мірі зробити висновок щодо моральності, вихованості цієї людини.
