Становлення епохи Середньовіччя відбувалось у рамках тогочасного античного суспільства. Початковим поштовхом до її розвитку стала криза III – IV століття, яка залишила свій відбиток на існуванні людей Стародавнього Риму. Християнське православ’я стало офіційно визнаним культом, який став домінуючим в імперії.

Вийшовши із античної культури християнство успадковує деякі риси античності, що було характерним і для етичної думки цього часу. Схоластична етика епохи Середньовіччя не мала на меті утворення якихось нових принципів, тому ми можемо побачити в ній систематизацію попередніх учень та знань

Етична думка цього часу передбачає, що християнське світобачення говорить про те, що творцем усього сущого є Бог. Це сила, що наділена могутністю, силою, незмінністю, безкінечністю та любов’ю до живого. Всевишній створив цей Світ і «керує» ним. Вся велич і краса цього світу — ніщо у порівнянні з небаченою мудрістю, величчю і красою вічного Бога. Людина є творінням за подобою та образом Божою. Тому вона є унікальним творінням, яке наділене божим даром.

Бог постає як носій моралі та блага і якщо людина виявляє гординю, то всі чесноти в ній знищуються. Такі моральні феномени як свобода волі та моральний феномен, пов’язані з таким моральним джерелом, як Бог.

На протязі всього середньовіччя відстоювалась думка про перевагу віри над розумом. Картина світу тогочасного християнина вимагала віри від людини.

Родоначальником схоластики був Ансельм Кентерберійський – це середньовічний богослов, філософ. Він був представником реалізму і тому відстоював його позиції. Безумовне визнання первинності, об’єктивності загальних понять наклало відбиток на всю його етичну думку.

Згідно Ансельму, Бог володіє, абсолютною об’єктивністю існування, а все інше походить від нього, особливо це стосується людини. Воля має безумовну владу над тілом і душею людини і вона їй не може і не повинна протистояти.

Зло породжується людською волею і є відступом від добра, чи запереченням його. Але притаманна людській волі можливість вільного вибору, що привела до відступу від справедливості і переваги приємного, має божественне походження .

Бог не допускає зло і не перешкоджає йому. Навіть після того, як чоловік виявив слабкість, і впав у гріх, то воля його не змінює свою потенційну природу, і людина зберігає здатність до справедливості. Як каже Ансельм: « Бог може знову перетворити на ніщо все, бо він одного разу зробив все із нічого; але навіть він не може відняти у вільної волі її націленість на справедливість.»

Відштовхуючись від понять реалізму Ансельм дійшов висновку, що за змістом і походженням мораль виходить за рамки можливостей людини .

Ще одним відомим представником періоду розвиненого Середньовіччя був Бернар Клервоський.

Бернар Клервоський – це відомий французький теолог, аскет і проповідник . Він підтримував ідею скромної краси а не розкоші, яку полюбляють отці церкви. Моральну благодать він ставив понад усе, а особливо над чуттєвим задоволенням і плинною красою. Клервоський був засновником великої кількості моральних повчань.

Значно вплинув на взаємовідносини релігії і філософії, мав П’єр Абеляр – це відомий теолог, філософ і поет середньовіччя. Він визначав розум як провідний інструмент у процесі пошуку істини. Абеляр мав власну манеру викладання певних філософських думок своїм учням , що надзвичайно їм подобалось.

Мислитель мав на меті підтримувати ідею християнського світогляду. Тому що він був сином глибоко віруючої людини , і у своїх ідеях мав на меті звеличувати авторитет християнського вчення. Мислитель наполягав на раціонально-доказовому розумінні істини , яку потрібно правильно сприймати і відстоювати. Обґрунтування теологічних «істин» мало привести його раціоналізм до конфлікту із змістом християнського вчення. При аналізі теологічної літератури , Абеляр знаходив у ній численні суперечності та недоліки.

За допомогою тлумачення теології Абеляр мав висновок про автономію моральних вчинків людини. Ця автономія розуму та совісті людини відкривала безмежну можливість гуманістичної інтерпретації його вчення.

Отже , підсумувавши вище сказане можна зробити висновок , що Схоластичний період у філософії Середньовіччя, представляв собою синтез різних аспектів античної філософії. Можна сказати, що вона була вченням певної моральної норми. Оцінюючи основну установку середньовічної християнської етики , згідно якої розум стає моральним тільки у якості віруючого розуму.

Незважаючи на незначний підйом розвитку філософії Середньовіччя у XIII столітті , результат її столітнього розвитку виявився малознаним як для філософії , так і для науки в цілому.