Тема насильства та не насильства почала набувати актуальності з поступовим розвитком людства. Почали з’являтись питання, що саме може мається на увазі під цими поняттями, якщо насильство – це погано, а ненасильство – добре, як змінити це погано на краще?

Це може прозвучати дуже дивно, але ці поняття розглядаються не лише в соціальному плані, але й в політичному та економічному. Українського суспільства ця тема стосується навіть більше ніж деяких інших Європейських держав, адже протягом усієї історії української держави можемо спостерігати постійну зміну методів з ненасильницької на насильницьку і навпаки. Зараз ми переживаємо складний перехід від насильницького способу існування, до насильницького, як зараз прийнято казати до «європейського», більш толерантного способу існування.

Питаннями насильства та ненасильства займалась велика кількість діячів, як вітчизняних так і зарубіжних, серед яких : Шевченко, Франко, Драгоманов, Денисов. Із зарубіжних: Маркс, Енгельс, Хайєк та інші. Серед них були як прихильники насильницького способу зміни навколишнього середовища ( Маркс, Енгельс) так і прихильники мирного, толерантного співіснування що включало поважне ставлення до інакодумців.

З.Фройд та Е. Фромм займались вивченням причин насильства, та виділяли їх форми з точки зору психології.

Насильство та ненасильство у тваринному світі та людському суспільстві порівнювали такий вчений, як К. Лоренц. А генетичні причини насильства з*ясовували А.Мотульськіта Ф. Фогель.

Навіть за величезної кількості робіт, що стосуються різних аспектів цієї проблеми, майже немає філософських праць стосовно перетворення насильства у ненасильство, та стосовно змісту цих понять.

Також уваги потребують прояви насильства та не насильства в Україні, шляхи переходу з одного стану до іншого.

К. Маркс та Ф. Енгельс висвітлювали насильство в контексті теорії соціальної революції, класової боротьби, диктатури пролетаріату. На думку цих діячів, соціальна революція повинна базуватись на війні бідних та багатих. Насильницька революція є способом переходу вищого типу суспільного розвитку.

Насильство потрібне для зміни соціального становища і знищення буржуазії як соціального прошарку. У комуністичному маніфесті сказано, що люди не повинні відмовлятись від насильницького способу контролю ситуації, не дивлячись на досягнення які звершились завдяки ненасильницькому.

В.І. Ленін та М. Бухарін розглядали історію як боротьбу класів. Характерними рисами є абсолютизація насильства. Цінністю насильства, на думку цих діячів, була в тому, що воно є важелем для будівництва абсолютно нового суспільства та підвищення продуктивності праці.

Австрійський філософ та економіст Ф. Хайєк вважав, що люди є заручниками ідей, які вони породили самостійно. До ствердження насильства та обмеження особистої свободи ведуть саме ідеї соціалізму та націонал-соціалізму.

На думку Ф. Хайєка свідоме керівництво суспільством породжує плановість, що в свою чергу призводить до диктатури, оскільки диктатура є ідеальним інструментом для насильства та примусової ідеологізації. За такого підходу людина виступає лише способом досягнення певної поставленої мети.

Чи буде встановлено тоталітарний режим залежить в першу чергу від морального та інтелектуального розвитку людей, що проживають в тому чи іншому суспільстві. Подолати Соціалізм та націоналізм можливо лише в тому випадку, якщо люди орієнтуються на більш ліберальні цінності, такі як свобода, незалежність, інтелектуальна чесність, повага до іншої людини, здорова конкуренція.

К. Поппер висловлював думку, що соціальне насильство не сприяє розвитку демократії, а навпаки перешкоджає йому. Це в свою чергу сприяє встановленню в соціумі тоталітарних систем. Тоталітарні суспільства також розглядаються як cпaдщинa iнтелектуaльнoї трaдиції вiд Плaтoнa.

На його думку Тоталітарні cиcтеми є зaкритими типaми cуcпiльcтвa. На противагу закритому типу суспільства можна поставити відкрите, в якому реалізуються принципи свободи і гуманізму.

М. Бакунін та П. Кропоткін, що є теоретиками російського анархізму, вважають, що насильство є необхідним для зламу держави. Будь-яка держава узаконює насильство у тому чи іншому його виді, тому «державу» потрібно знищити, як форму організації суспільства. На думку вчених, на місці держав повинні бути

М. Бердяев розглядаючи війни і революції, що відбувались протягом історії людства, прийшов до висновку, що з християнської точки зору – це гріх, тобто історія людства – це історія насильства, кровопролиття і гріха. Революція і війна в Росії, на приклад, призвели до появи нового типу людини, людини, що прагне до диктатурної влади, но насильства та насильницького способу вирішення питань. Це в свою чергу призводить до дегуманізації людини, до її моральної деградації.

На думку М. Бердяєва, завданням християнства є зупинення процесу моральної деградації. Також вчений вважав, що історія розвитку суспільства носить трагічний характер, основа якого лежить в свободі, яка є причиною страждальних відтінків існування.

Гуманізм, головною метою якого є самоствердження людини без визнання Бога, може стати причиною втрати людини. Саме такому гуманізму посвятив свої роздуми М. Бердяєв, що є характерним філософії Ф. Ніцше та К. Маркса.

В. Соловйов у своїх роботах ототожнював насильство зі злою волею. На його думку носіями цієї самої злої волі є як деякі окремі особистості, так і цілі народи. Ставлення пана Соловйова до насильства можна дізнатись з його робіт «Доктрина помсти» та «Доктрина словесного переконання».

На думку В. Соловйова для впровадження не насильства необхідно робити зміни на законодавчому рівні, а не тільки на рівні посилювання. Закони, на його думку повинні стати гарантією свободи для кожного і створити умови для безпеки свободи особистості, хоча тут не можна обійтись без сили та примусу, однак ні сила ні примус не зможуть змусити людину бути доброю.