Антиномії, або так звані парадоксальні твердження, у нашому житті зустрічаються доволі таки часто. Варто на хвилинку задуматися про сучасність: безліч фахівців з усіх галузей, наука на високому щаблі розвитку, але проблем і загадок лише більшає; багато різноманітних ліків та методів лікування, а абсолютно здорових людей немає ; всі прагнуть стабільності, але бажають змін; воління до свободи і в той самий час керування необхідністю. Тобто антиномії це рівноцінно істинні твердження, що взаємно виключають одне одного.
Парадокси виявляються у багатьох аспектах нашого життя і мораль не є виключенням. Ще І.Кант – філософ суперечливих понять – торкався антиномій морального світу, розкривши у праці «Критика чистого розуму» парадоксальність кінечності і безкінечності світу, простого у складному і складного в простому, свободи і необхідності у нашому житті. Всі ці твердження є суперечливими, але достовірно істинними. І.Кант будував суперечності за принципом тези та антитези, але він не знаходив шляхів їх теоретичного обґрунтування, оскільки виходячи з формальної логіки, ці суперечності існують у свідомості людини, лише в її розумі і не знаходять собі місця в об’єктивній реальності.
Г.Гегель і К.Маркс, розглядаючи дане питання знайшли відображення в об’єктивному розумінні, тобто на їх думку висунуті Кантом тези і антитези це об’єктивні шляхи розвитку, протилежні сторони буття та способу мислення. Відмінність їх суджень полягала лише у підгрунтті, основі розвитку. У Г.Гегеля відповідно до його ідеалістичної концепції, а в К.Маркса – до матеріалістичної.
Виходячи із природної суперечності світу, можна говорити про мораль, як науку, що включає у себе зарання антиномічні поняття, такі як: свободи вибору і обов’язку, об’єктивності та суб’єктивності суджень, загальності всього та у той самий час збігу до індивідуального, вічності та непостійності, абсолютності усіх понять та їх відносності у певних аспектах розгляду.
Мораль – це суспільно значуща, історично сформована, система вимог до особистості стосовно норм, принципів, ідеалів та їх вираження у житті. Але всі моральні вимоги та цінності ґрунтуються на добровільності виконання. Здається, що саме в цьому судженні і закладена основна антиномічна сутність моралі. Адже як вимоги, що за своєю суттю несуть характер обов’язковості, можуть залишатися на розсуд «хочу-не хочу».
Обидва твердження мають своє обґрунтування. Людина XXI століття – вільна людина, що наділена свободою волі та має право сама обирати свої цінності та моральні принципи, які вважає за необхідні, тобто моральність не можу бути орієнтована ззовні, а виходить з власних міркувань особистості. У цьому виявляється ще одна суперечність моралі, про яку вище згадувалося, об’єктивність та суб’єктивність морального закону. Адже визнання наявності лише суб’єктивного боку моралі призводить до судження сугубо індивідуалістичного поняття моралі – скільки людей, стільки й думок, та все у цьому світі відносне та не може буди єдино вірної оцінки поведінки людини.
Вимоги, що висуває мораль, можна розглядати як об’єктивну сторону. Але у цьому випадку об’єктивність моралі виступає як неособисте волевиявлення, а вимушене рамками суспільних потреб. У цьому понятті розкривається загальність моралі. Тобто сама по собі людина ні за що не відповідальна, а «хрест має нести» людство загалом. Таким чином, можна говорити про необхідність антиномічності моралі, як гаранту її існування. Сама мораль побудована на парадоксальності істинних тверджень, що виконуються безсумнівно одночасно.
Моральний закон, моральний принцип, вся система моралі є безособовою, вона сформувалася сама по собі, історично, у різних колах, верствах, ланках суспільства має свої особливості, але виявляється все ж таки в однакових аспектах феномену вимушеного добровільного прояву волевиявлення особистості. Тобто мораль є загальнолюдською, є принципи, що не змінні в будь-якому суспільстві і вони не можуть бути нівельовані, адже це неодмінно покличе за собою руйнацію та деградацію суспільства.
Отже, проаналізувавши вище наведені думки, можна зробити висновки, щодо необхідності антиномічного виявлення моралі, адже поєднання несумісного в об’єктивній істинності робить її дієвою, доступної до розуміння, до рефлексії. Саме завдяки парадоксальності суджень моральності, кожна людина може обирати, бути вільною, але в той самий час діяти згідно встановлених у суспільстві принципів, тобто жити за певних обмежень, але не відчувати себе защемленною, утиснутою у волевиявленні.
Питання антиномічності виникло дуже давно, його розглядом займалися І.Кант, К.Маркс, Г.Гегель, всі вони розглядали питання парадоксальності істинних тверджень, надаючи їм різного але в той самий час суттєво загального характеру. Тобто, вони розкривали дане питання згідно своїх концепцій, але ж приходили до одного консенсусу – існування двох істинних суджень, що заперечують один одне. Наразі тема антиномії моралі постає дуже гостро і набуває великої актуальності, особливо у нашій країні, беручи до уваги ті глобальні перетворення, що відбуваються у всіх сферах суспільства. Зараз перед кожним громадянином ребром постає питання вибору морального шляху, згорнення до моральної тези чи антитези.
Таким чином, можна сформувати думку про те, що все у цьому світі суперечне, але і має своє обґрунтування.
