Слово » антиномія» походить від грецького (anti-проти nomos-закон), тобто це протиріччя в законі або протиріччя закону самому собі .Два висловлювання , які суперечать один одному але мають логічне і рівноправне обґрунтування кожному і їх правильність або хибність можна обґрунтувати .
Поняття «антиномія « виникло в давногрецькій філософії і в той час були вже сформовані деякі антиномії , як ось наприклад одна з найпопулярніших і найбільш вдали » брехун» . Людина промовляє » Я брехун » і якщо цей факт являється правдивим і сказане ним не є брехнею .А якщо висловлювання хибне , то мовець сказав правду і сказане ним не є хибним . Таким чином , якщо мовець говорить правду то він бреше і навпаки .Існує навіть легенда про цей парадокс , що відомий логік Давньої Греції Кронос обіцяв не їсти , поки не знайде рішення цього парадоксу , помер , так і не вирішивши проблему .
На мою думку ні чим не гіршим прикладом антиномії є » я не думаю» . Людина , яка промовляю це думає про те , що вона нічого не думає , що саме собою суперечить її твердженню. Людський мозок створений так , що завжди опрацьовую певну інформацію і не думаю просто неможливо . Тому мозок людини , що промовляє фразу » я не думаю» перебуває в стані роботи і сприймає інформацію і це є твердженням того , що людина в момент говоріння думаю .
Ми вживаємо багато прикладів таких парадоксів в повсякденному житті , не помічаючи цього , сприймаючи це , як повністю адекватні речі . Такі звичайні для нас речі , як » я нічого не бачу» , стоячий сів , стоячий сів і тому подібне ми сприймаємо не як парадокс і як цілком обґрунтовані і звичайні речі .А насправді ці фрази повні протиріччя і слова суперечать одне одному хоча мають однаковою мірою логічне обґрунтування .
Антиномія дуже поширене поняття в такій науці , як логіка . Так от Кант вважав , коли щось виходить за межу людського досвіду то розум зіштовхується з антиноміями , тобто робитиме раціональні але суперечливі висновки. З давніх часів люди зіштовхувались з такими парадоксами , не тільки в повсякденності а й в математиці , філософії і різних інших науках . Особливу уваги таким парадоксам присвятила увагу наука логіка .
Логіки почала ділити і класифікувати парадокси за видами на класами і намагалися знайти їм рішення. Пізніше вони прийшли до висновку , що не кожному протиріччю можна знайти рішення і деякі з них так і залишаються чимось неосяжним для людського розуміння. З антиномією , також, можна зустрітись коли виникає питання про моральні статути . Варто зазначити , що не існує установлених правил , що «добро» і , що таке » зло» .
Тому кожна людина сама для себе є автором таких правил , керуючись власними судженнями з приводу «добра» і «зла» . Якщо заглибитись трохи глибше , можна зрозуміти , що такі судження не є авторськими для кожної людини , більшість з них були установлені ще з давніх-давен але з плином часу коригувались під певне покоління . З одного боку моральні закони йдуть кожної людини , релігії , суспільства , а з іншого боку ,вони не мають автора і походять нізвідки . Кожному поколінню при сущі свої моральні устрої .
Письменники різних поколінь яскраво намагаються донести до читачів моральні устрої свого покоління і свої думки , що таке » добре» і , що » погано». У всіх своя мораль , вона є історично різноманітна , а з іншого боку кожному поколінню притаманні загальнолюдські спільні риси . Не менш цікава антиномія є між суспільними і особистими поглядами на мораль . Суспільні моральні установи з дитинства змушують індивідуума дотримуватись певних систем моральних уявлень , тим самим обмежуючи його індивідуальні розуміння .
В суспільстві є загальноприйнятий стандарт поведінки і розуміння , що є добре і погано . Хороший той , хто не порушує загальні моральні правила , таких людей більшість . Але в історії людства є і люди , для яких пріорітетними є не загальноприйняті стандарти і власні моральні цінності . Ці люди вище звичайного суспільства , вони заперечують існування стереотипів . Свідомість цих людей заперечує існування певних моральних звичаїв , вони мають власні уявлення і формують нові , власні норми поведінки.
Історія повна таких прикладів , наше покоління отримало від попередників багато чудових творів , де герої вступають в боротьбу з суспільством , відстоюючи власні моральні переконання . Як правило високоморальна людина вона менш егоїстична , вона чинить так , як має чинити справжня людина , має підвищені вимоги в першу чергу до себе , а не до суспільства . Антиномія у тому , що з одного боку , моральні ті суспільні правила , які сприяють розвитку особистості і піднесенню , і ті правила особистості , які підносять до загальнолюдського ідеалу .
Також треба розібратись в причинах моральних дій . Що спонукає нас дотримуватись певних правил ? На це впливали різні фактори . З одного боку нас ще в школі вчать і закладають загальноприйняті правила поведінки . Також на це впливають інші фактори , такі як природні , соціально , релігійні і так далі. В кожному поколінні сформувались ті чи інші етичні правила і як результат , пройшовши з покоління в покоління згодом відокремилась певна група головних , загальноприйнятих етичних норм .
А з іншого боку високоморальна людина здатна чинити всупереч загальних норм , йти проти громадської думки , всупереч всьому , чинити абсолютно вірно . Виходить , що моральна поведінка взагалі не має видимих причин і ні чим не визначено . Без вільного вибору вчинок не можу вважатись моральним . Тобто щоб бути високоморальним , людина повинна бути вільною. З історії ми знаємо , що відстоюючи свої моральні переконання може бути не солодко , за свою свободу і правду людина завжди отримує страждання. В той же час вільна людина -моральна людина , адже в моралі він вільний .
Тож свобода виступає як справжня причина моральних вчинків , мораль суть саморегуляції особистості і суспільства по законам свободи .Такі парадокси часто зустрічаються в моралі , але кожну з тих моральних властивостей можна підкріпити певними аргументами , кожне з яких має право на життя , кожна людина має сама для себе знайти відповідь на окремі з таких моральних парадоксів .
