Антиномія – певна суперечність між поняттями, що можна пояснити за допомогою логіки.

Людство тисячоліттями хвилює безліч проблем: гріх і віра, добро і зло, справедливість, істина, любов до свого оточення, самопожертва, індивідуалізм, каяття, спокута, які спонукають філософів задуматися над визначенням антиномії, її виникненням та принципами. А митцям дає поштовх до творчості.

Першу моральну антиномію ми помічаємо тоді,коли задаємо запитання: хто є автором правил моралі?

Суспільство прагне від індивіда відповідної поведінки. Але суспільство в загальному частіше за все є неправильно влаштованим, абсолютно протиставленим нормам моралі, є повністю аморальним. Мається на увазі те,що повноцінна особистість, людина, що керується моральними нормами, не повинна поважати правила, наприклад, тоталітарного устрою в державі, чи підтримувати кримінальні закони. Істинне суспільство має керуватися певним зразком, який було поставлено споконвіків. Саме цього має прагнути громадянин, аби досягти вершин.

Людина сама установлює собі правила добра і зла, тобто моральним авторитетом для себе є вона сама. Проте якщо ми замислимося над ти, яких норм етикету, правил, цінностей ми дотримуємося впродовж усього життя, робимо висновок,що все, чим ми живемо, не є нашим здобутком, а це є пережитком минулого, тим, що існувало вже задовго до нашого народження. Коли ми притримуємося тих або інших моральних принципів, то, напевно, знаємо, де добро, а де зло. Нам подобається те, що дає позитивний результат, значить це – добро.

Господа можна вважати джерелом, творцем усіх моральних правил. Тим більше нам відомо багато історій чи розповідей, коли люди, всупереч догматичним установам, намагаються висувати власні гіпотези з приводу моральності поведінки Всевишнього, керуючись при цьому лише власними міркуваннями.

Одразу згадуємо відом нам усім біблійну легенду про Каїна й Авеля. Ім’я Каїна асоціюється у нас зі словом «братовбивця». Вічним і невирішеним залишається питання «Навіщо?! Навіщо ж брат підняв брата на вила?». Воно хвилює не лише тих, хто вперше почув легенду, а й тих, хто знає її давно, адже ця історія про двох братів бентежить навіть найчерствішу душу, хвилює учених, митців і філософів протягом багатьох століть.

Сучасна українська письменниця Оксана Забужко написала оригінальну повість «Казка про калинову сопілку», де висвітлила питання любові та ненависті. У цій повіті розглядається велика людська трагедія, що сталася на фоні українського селянського побуту. Саме вона створила свою інтерпретацію відомої нам легенди з Біблії.
У повісті повністю протиставляються дві героїні, дві сестри – Оленка та Ганнуся.

Вони мають різні пороки, мрії та побажання, їх долі міцно пов’язані собою, хоч, на перший погляд, є такими різними. Дівчата не можуть жити одна без одної, і тому тоді, коли Олена загинула від сестринської руки, Ганнуся теж вирішила по кинути цей світ. Авторка розповідає про двобій між добром і злом у людській душі крізь призму трагедії,що сталася, міркує про вибір, що розкривається нам між цими двома шляхами.

Коли сталося вбивство Авеля від Каїнової руки, він так само скитався по грішній землі, не маючи можливості жити спокійно. Бог, щоб покарати його, змусив вічно тримати на місяці тіло свого брата. Але ми не можемо звідси зазирнути в очі до вбивці, ми не можемо дізнатися про причина настільки жахливого вчинку, засуджуючи його.
Життя людини є Божим даром, тому ми не маємо права позбавляти цього дару ні себе, ні, тим більше, інших людей, оскільки ще є вбивством, чи самовбивством, і вважається найтяжчим гріхом у світі. Це є біблійним законом. На жаль, люди постійно його порушують, даремно приписуючи собі право творця своїх моральних законів та принципів, при цьому абсолютно їх не поважаючи і не дотримуючись.

Отже, маємо суперечність, тобто антиномію. Одні люди вважають, що моральні цінності беруть початок від Бога, а інші – що від особи самої. Що ж з цього є правильним?

Але маємо ще одну думку з приводу цих міркувань. Моральний закон є незалежним від особи, об’єктивним за своїм змістом, як і закон природи, наприклад. Хоч мораль має наказовий спосіб, вона не має повелителя, певних витоків. Вона з’являється нізвідки, проте в цей же час від кожного. Вона не залежить від чийогось авторитету чи соціального статусу в суспільстві.

Робимо висновок, що моральний закон є суб’єктивною переконаністю цілого людства або суб’єкта.

Інша антиномія може виникнути тоді, коли виникає потреба знайомства зі звичаями та нормами існування різних народів, станів, класів, колективів.

Мораль має певні риси у кожному суспільному середовищі, у кожній соціальній сфері. Вони підтримуються оцінками громадськості, засудженнями, існуючи на повсякденному рівні. Також моральність може потенційно не збігатися з твердженнями про зло й добро і може цілковито відрізнятися від них.

Етикет – поведінка людей, манера цієї поведінки. В народі існує осмислення через етику саме з філософської точки зору, що розглядає її як те, що є одним із видів суспільних норм, ученням про мораль.

У поведінці суспільства, його вчинках та діях реалізується кожен із видів моралі, яка є глибинним змістом кожної людини. Це залежить як від етикету, так і від норм виховання.

Моральні стосунки часто змінювалися, вони не є сталими і підкріпленими певними правилами, виникали за певної потреби, примножували в собі нові правила та принципи.

Кожне нове покоління у будь-якому суспільстві створює певний рівень моралі, до якого індивіда залучає існуюча система відносин, у якій існує уявлення про закон і беззаконня, добро і зло, чесність і безчестя. Ця система відтворюється в повсякденному людському житті. При зміні способу життя – змінюються й поняття моральних мотивів. Система моралі надзвичайно динамічна. Вона постійно зміцнюється, реформується, іноді ламається й відмирає.

Однак людство протягом багатьох століть виробило й пояснило деякі загальні правила стосунків між людьми. Одне з них – це так зване «золоте правило», яке попереджає робити іншому так, як хочеш, щоб робили тобі.

Отже, мораль включає в себе основні принципи існування в людському суспільстві, норми й правила, у яких ці принципи існують. У суспільстві мораль є взаємозалежною, перебуває у взаємозв’язку з іншими поняттями в культурі, проникає в різні форми духовності, запобігає саморуйнації в суспільстві.

Отже, правила моралі мають в історичному контексті різноманітний характер, проте є загальноприйнятими одночасно. Загальнолюдське джерело в системі моральних норм і правил властивий усім історичним епохам і системам, але існує осібно від нього.

Як бачимо, розглянуті антиномії мають об’єктивний характер, виникають із суті самої моралі і є питомою енергією для її розвитку.