Історія людства є історією спілкування людей один з одним. « Саме буття людини … є глибоке спілкування . Бути — значить спілкуватися ».
Спілкування є частиною людської культури в будь-якому суспільстві , на будь-якому історичному етапі . Вивчення філософсько — історичних коренів і традицій спілкування , його форм , засобів і функцій може сприяти покращенню взаєморозуміння людей у всіх сферах людської діяльності та впливати на процес формування та розвитку особистості.
Всі люди різні, тому характер і інтенсивність спілкування їх різняться , але ніхто не вимагає , що б всі люди були компанійськими , комунікабельними .
Важливе значення для нас у сфері людського спілкування є — доброчесність у відносинах , загальні моральні цінності , дотримання загальних норм моралі.
Тому основою людського спілкування повинні бути моральні передумови : повага , співчуття , милосердя, любов , толерантність .
Любов – це проблема, яка протягом усього життя завжди хвилювала і буде хвилювати людину. Поняття любові в етичній думці розглядається в багатьох аспектах. Любов до Бога, до Батьківщини, народу, до ідеї, любов до людини, до дітей, любов між двома (чоловіком та жінкою).
Тобто поняття любов має надзвичайно багато форм і способів виявлення.
Любов ( в найзагальнішому сенсі ) — відношення до кого або до чого-небудь як безумовно цінному, яке сприймається — як благо . У більш вузькому сенсі любов (якщо до них не відносяться емоційні стани, пов’язані з пристрастю до різних речей ) — це відношення до іншої особистості , яка сприймається як самоцінність.
Вона є реакцією на норми та цінності , що панують у суспільстві . І нормою в сучасному розвиненому суспільстві є, зокрема , уявлення , що кожен має дізнатися, що таке любов . Для того щоб людина виявила здатність на таку сильну емоційну прихильність , якою є любов , необхідна наявність певних передумов : виявлення власних емоційних станів, встановлення дружніх відносин з іншими людьми.
Найперше кого повинна любити людина – це саму себе. Ні, це поняття не ототожнюється з егоїзмом чи самолюбством, адже тут не виключається любов до інших людей. Любов до себе – це насамперед, піклування про себе, цінування своїх здібностей, повага, прагнення до власного саморозвитку, до свободи. Якщо людина здатна полюбити саму себе , то зможе полюбити інших, за цієї умови з нею буде приємно спілкуватися, адже вона виявлятиме прихильність, зацікавленість і це сприятиме для позитивного спілкування та плідної співпраці.
Любов у спілкуванні з іншими людьми повинна будуватися, насамперед, на повазі до співрозмовника, співчутті для нього і готовності прийти на допомогу в будь який момент. Саме любов допоможе правильно розпочати спілкування у складній ситуації, навести потрібні в даній ситуації аргументи та прийняти правильне рішення.
Якщо при спілкуванні виникає любов чи прихильність до співрозмовника, то людина докладе максимальні зусилля, щоб не змусити його страждати, щоб не принизити його честь та гідність, а навпаки, допомогти поповнити свою самоцінність. Тобто це спілкування не для власного інтересу чи користі, а урахування інтересів чи вимог співрозмовника.
Любов служить для людей у спілкування моральним орієнтиром, який пізніше стає ідеальним станом, при якому люди здатні творити свій власний неповторний , не відомий нікому раніше світ.
Багато хто порівнює любов з повагою та співчуттям, і говорять при цьому, що вона не є настільки важливою у спілкуванні, але це хибна думка…. Якщо у спілкуванні людей немає любові , то воно нікому не потрібне, воно бездушне, буденне, сіре… Але коли у світ спілкування входить любов, то вносить з собою душу, серце, переживання. Прокладаючи у людей довіру, відкритість та взаємність один до одного. Такий тип спілкування постає для нас найдосконалішим, найідеальнішим.
Складність любові у спілкуванні полягає в тому, що відбувається переплетіння думок протилежностей у різних сферах життя людини, а усунення суперечностей відбувається раціональними та практичними міркуваннями з боку двох сторін.
Так у своєму устремлінні любов повинна проявлятися у суспільстві там, де є спілкування. Тому її сутність проявляється у спілкуванні між людьми.
Любов є однією з форм подолання відчуження людини від людини, людини від суспільства, і навпаки. Тому вона і є тією моральною вершиною до якої повинні тягнутися всі люди. У любові є щось загадкове та неповторне, і воно проявляється коли людина здатна щиро полюбити.
Коли людина любить свого співрозмовника, ввійшла в його внутрішній світ, зрозуміла його погляди та почуття – це вважається повноцінним спілкуванням. При цьому любов не повинна чванитись, заздрити, бешкетувати, пориватись до гніву, задумувати зло, і не радіти коли хтось чинить не правду.
Любов завжди входить у сферу людського спілкування і залишається там, водночас складною і багатою на людські пристрасті та емоції однією із сфер спілкування. Вона разом із своєю специфікою є довершеним спілкуванням. Кожній людині із власного досвіду знайоме таке почуття, яке огортає її, коли вона повертається до рідного батьківського дому, де панує рідний світ, зворушливе повсякденне спілкування та найголовніше терпляча батьківська любов.
« Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» — пам’ятайте цю проповідь і слідуйте разом з нею по житті.
Отже, під час спілкування не кожна людина проявляє любов, але потрібно її в себе розвивати через те, що вона є моральною передумовою спілкування, спілкуватися з любов’ю приємніше, простіше і приносить задоволення.
