Манери не дрібниці, вони плід шляхетської душі і чесності розуму
(А.Теннінсон)

Спілкування фігурує специфічною формою людяної взаємодії та між особових взаємовідносин. Для людей спілкування є дуже важливим аспектом, якщо його не буде, то люди не зможуть впливати на особу, мінятися досвідом, обмінюватись побутовими та трудовими досвідом. Спілкування є незмінною угодою формування волі, емоційної сфери, інтелекту людини. Піднесення індивідуальної свідомості, здібностей та особистих властивостей, основних психічних особливостей, форм поведінки та діяльності здійснюється у ході взаємодії з другими людьми. Без спілкування не буде існувати істинного піднесення людини як особистості діяльності та суспільних взаємовідносин, також є визначною потребою людини та загалом людського існування.

Відсутність взаємодії людей вважається як непосильна, непоправна утрата, що може спричинити до дисгармонії психічних функцій. Спілкування може фігурувати і привілейованою цінністю, коли спілкування допомагає особистості взаємозбагатитись, самореалізуватись, самовиразитись, самоутвердитись, самовизначитись. Гуманістична етика спрямовує на хід спілкування, в котрому відбувається ставлення до людини нібито до привілейованої цінності, пошана її достойності та честі. Оця дорогоцінна настанова існує перетворенням категоричного імперативу Канта: ставитись до особи, не як до засобу, а наче до мети. За власною характеристикою комунікації є соціально-психологічним явищем.

Мета спілкування — планування сумісної діяльності індивідуумів, суспільства, соціальних спільностей, тобто обслуговує другі види діяльності — політичну, духовну, матеріальну тощо. Мета взаємодії може знаходитися за кордонами спілкування, тобто спілкування відбувається задля передачі або отримання предметних благ (речей, обслуговувань); забезпечення взаємодії при виконуванні колективної діяльності, зміни настрою власного або співрозмовника; допомоги іншому тощо. У процесі спілкування ми використовуємо певні засоби мовлення такі як: слово, поза, жест, погляд тощо, тобто користуємося вербальними та невербальними прийомами спілкування.

Важливим аспектом є глибина взаємодії між людьми, залежно від неї акцентують увагу на таких типах спілкування: формальний рівень взаємодії, безособистісний, робочий (пов’язаний із реалізацією суспільних ролей, приміром є, члени навчального, робочого персоналу), товариський, дружній, інтимний. Також спілкування може фігурувати аморальним або моральним залежить від індивідуальних зацікавлень, настанов, вартостей, мотивів суб’єкта у спілкуванні. Учасниками спілкування є особистості, котрі мають суб’єктивні особливості сприймання оточуючого світу та проживають у власному просторі та часі, у особистому колі людей, явищ, предметів, то можуть створюватися суперечності у спілкуваннях, особливо за розбіжністю у рівні освіти, культури, виховання.

Щоб достатньо висвітлити думку, про сутність та особливості морального спілкування, треба з’ясувати, що таке спілкування і мораль.

По-перше, спілкування – це взаємодія між людьми, що полягає в інформуванні, й розуміння партнерів у темі розмови, результаті на будь-якому рівні.

По-друге, мораль – це система правових законів, уявлень, поглядів, норм та оцінок, зафіксовані в усній формі, які регулюють поведінку людей у суспільстві, не дотримання моралі відтворюється громадським осудом. Формування морального спілкування зародилось ще в первісні часи, найглибше цей процес відображається у міфології. Саме міфи надихали особистість на незряче завоювання природи, дотримання традицій, звичаїв та звичок, котрі практично убезпечували їй видавати себе як індивідуальність.

З еволюцією суспільства, розвивається і моральне спілкування. Пізніше,уже в час поділу праці руйнується колективність родових моральних відносин. Зміна переходить до інших моральних норм: жадібності, грубості, брудного користолюбства і грабіжництва.

Моральне спілкування в сучасному інформаційно-насиченому суспільстві дуже колоритне, починаючи із найтемніших кольорів до ледь помітних. Доцільно виокремити такий термін, як моральна оцінка та розглянути її структуру.

Моральна оцінка це характер або схвалення, або засудження тієї чи іншої події, риси, поведінки щодо суб’єкту за моральною свідомістю індивіда, соціальної групи чи етнічної групи. Оцінка може відповідати нормам добра чи зла. Ця морально-філософська тема є актуальною і досі. Немає чіткої межі між темним і світлим.

Добро – позначає похвальне значення явищ в суспільному житті з їх ідеальним співвідношенням. Зло – висловлює негативні сторони реальних діяннях людей та їх взаємовідносин.

На превеликий жаль, моральні норми не всі усвідомлюються людьми, не аналізуються ними і не оцінюються. Багато що люди виконують автоматично, наприклад, як загальноприйняті стереотипи поведінки. Це є звички моралі.

Людині властиве, не вагаючись, не роздумуючи, допомагати, підтримувати слабшого, поступитися місцем старшому, захистити меншого і т.д. Своїми вчинками вона підпорядковується мотивам та цілям діяльності людини. Кожен вчинок має своєрідну оцінку та зміст. Його можна розкрити, виділяючи його компоненти: мотив вчинку, цілі вчинку, предмет перетворення (сама людина або інший індивід), кошти (словесні, практичні, наочні, прямі, непрямі), власне вчинок, результат.

Суспільство не має права забувати про мораль, бо формує у людини власну поведінку, що в майбутньому впливає на всю історію. Такі моральні прояви в суспільній поведінці становлять фундамент моралі людства.

Отже, культура морального спілкування потребує великих знань і навичок у використанні моральних норм поведінки, культурними інструментами спілкування, у постійному саморозвитку комунікативних здібностей, та відточуючи в собі високу моральну культурну особу.