В сучасному світі на превеликий жаль ми рідко можемо зустріти людей які нам можуть допомогти в складну хвилину, увійти у співчуття з нами і навіть просто порадіти разом, від щирого серця. У мене в житті зустрічалися різні люди, справжні друзі ставали не справжніми, надії та сподівання на людей були марними, але я рада, що на даний час мене оточують вірні друзі, хороші брати та найкращі батьки.

Жорстокість один до одного — як легко її здобути. Любов один до одного — як важко відшукати. Повага та довіра один до одного як непросто її заслужити.
Справедливість — просто не існує.

Жорстокість, звідки вона приходить? Та чому не може знайти вихід до дверей з серця? Чи можливо хтось не хоче її відпускати? Дивні запитання, але як важко зізнаватися , що в багатьох людей це — не запитання.

30. 12. 12 зимній вечір, вихідний день. В усіх перед новорічний настрій. Молодь веселилася. Зі своїми друзями я також відправилася на перед новорічну вечірку. Вечір був чудовий , підходив до кінця та раптом один з друзів помітив , що на вулиці здійснилась якась сутичка, далі побачили, що в приміщенні почала відбуватися бійка. Все було раптовим та неочікуваним. Вмикається світло (оскільки це була дискотека).

Починається щось жахливе. Страшна згуртованість молодих людей яку складали юнаки віком від 17 – 22 років, налетіли наче навіжені на молодь яка відпочивала на дискотеці. Для них не було важливим хто це був дівчата, хлопці чи старші люди, які були працівниками закладу. В руках в них були бити, арматури та різні страшні палиці. А хто був можна так сказати « неозброєний » використовували власні « кулаки ». Видовище було страшним. Побоїще тривало не довго. Розбійники спритно встигли втекти. Наслідки були жахливими.

Після цього випадку, я досить довго думала ,чи можна цих юнаків назвати «людьми» і чи будуть вони в майбутньому своєму житті ними. А як, же моральні чесноти, совість, гідність, душа – де вони, відсутні чи просто не розкриті.

Про нескінчені бійки вже ходять легенди. Що спричинило такий конфлікт? Невже з дітей виховують справжніх тиранів? Оскільки в сусідній місцевості вже відбувалися подібні напади.

Окремий світ зі своїми традиціями та моральними устоями. Згуртованість через яку тут кидаються у бій звикли пояснювати вірою. Більшість з нападаючих відвідують Дім Молитви, у родинах де сповідують незвичайну релігію прийнято мати багато дітей. Одна з прихожанок Дому дивно пояснювала ситуацію, наче б то молодь розважається по своєму побилися помирилися тай розійшлися, і навіщо визивати міліцію це вже лишнє. Мене це дуже вразило ,невже і в майбутньому вона буде дозволяти для своїх дітей знущатися з інших. Схоже у дибужирів великі проблеми з вихованням, моральними принципами і кримінальним кодексом.

Саме прикро те, що таких випадків на теперішній час дуже багато, навіть в них зустрічаються жертви.

Що коїться з людьми. Вони наче перетворюються на звірів. Як важко для людини мати прості моральні якості.

Моральна свідомість – невже вона зникає. У кожної людини ,також і в мене повинна бути мораль певної поведінки яка займатиме не найнижчу ланку в її рівні. Можливо у цих юнаків була своя безжалісна гра, адже як пояснюють великі психологи кожна людина у своєму житті грає певну гру. Але така гра є дуже жахливою, небезпечною, жорстокою та не притаманною для людського життя. Тоді в людини втрачаються усі моральні та соціальні якості і чинники.

Є інформація, що ці юнаки відвідують тренування з вільної боротьби, вірогідно вони так самореалізовуються. Батьки, де їхня честь і гідність, можливо саме їхнє виховання спричинило таку поведінку. Нам потрібно змінюватися. Неможна бути черствою, жорстокою та підлою людиною. Якщо ми всі перейдемо на бік аморальності, навіть страшно уявити, що перетвориться зі світом. Будемо жити заради того щоб повбивати один одного.

А як же ш справедливість, на цю сутичку міліція відреагувала дуже спокійно, навіть не приїхала на виклик. Вині не будуть покарані, ось така халатність – ще як одна з аморальних норм людини. Етикет для такої професії не є сумісним, а ми завжди віримо надіємося, що міліція нас захищає та береже. Чи можемо ми бути впевненими, що винні не вчинять так само де в іншому місці.

Люди, що з нами? Невже ми втрачаємо моральні чесноти?
А як далі жити?
Ходити один по одному?

Вчинки людей є жахливими і вражаючими. Шкода, що людську душу не перебудуєш, для цього не існує «інвентар».

Дивлячись на цих людей важко сказати, що їхній моральний вибір у своєму житті буде зорієнтований у правильному напрямку і взагалі, чи буде він зорієнтований. З якими моральними цілями, намірами та спонуками підуть по життю. А життя, яким воно буде сповнене ненавистю та жорстокістю, а співчуття до близького взагалі відсутнє.

Прикро уявити якщо саме на такому негативі буде збудована їхня сім’я. У той вечір, глянувши у їхні очі було моторошно, адже здавалося, що гнів ніколи не покидає їх, а від того , що роблять людям боляче як фізично так і морально, отримують неабияке задоволення. Хіба це – люди? Це подібна постать до них, яка ніколи не відчувала серце, та навіть не знає, що таке – душа.

Життя – таке непередбачуване та швидкоплинне не знаєш, що від нього чекати, яких людей та вчинків. Завжди хочеться вірити у казку з хорошим кінцем, а якщо його не має ми придумуємо самі, погодьтеся нам так легше жити.

Ще хочеться добавить, що у той вечір після жахливої бійки, люди помагали один одному, проявляли співчуття, жалість і просто підтримували один одного хорошими словами. Я рада, що хоча б десь і у когось є якісь моральні норми поведінки. І їх можна назвати «людьми». Здається просте слово, а як важко комусь його присвоїти. Отакий наш незвичний та не справедливий світ.

Хочеться вірити, що світ зміниться на краще. І наша культура стане на декілька сходинок вище, а наступне покоління не буде розкривати проблеми аморальності. А удосконалювати себе як ідеал людини.

Кажуть, молодь — це наше майбутнє. Як хочеться вірити, у те що в цьому майбутньому ми будемо мати великий соціальний та моральний приріст. І цієї надії я покидати не буду. Якщо вірити значить прагнути, прагнути значить досягати.