Одним найбільш актуальним за 2013р. для України питань є вибір, євроінтеграція чи митний союз. Полеміка про цивілізаційний вибір України, яка загострилася у зв’язку з майбутнім підписанням угоди про асоціацію з Євросоюзом, підняла ряд принципових питань, які мають далекосяжні наслідки не тільки для українського суспільства. Не в останню чергу це пов’язано з тим, що підсилюється протистояння цивілізацій за відстоювання своїх інтересів і вплив у світі, Україна виявилася втягнутою в боротьбу двох конкуруючих на європейських теренах цивілізацій — європейської та російської.

Політичні еліти України з моменту отримання незалежності стрімко вирвавшись з-під опіки російської цивілізації, погравши у «багатовекторність» і поштовхавшись в європейському передбаннику нарешті оголосили що їх цивілізаційний вибір — Євросоюз. Суть їх устремлінь висловив Янукович у своєму недавньому заяві: євроінтеграція — це цивілізаційно-історичний вибір України та його підтримують всі верстви українського суспільства і практично всі основні політичні сили.

Позиція Росії. Президент Росії Володимир Путін неодноразово підкреслював, що підписання тих чи інших угод між Україною та Європейським Союзом – це суверенний вибір України. У той же час він попереджав, що в разі підписання угод про асоціацію України з Євросоюзом і створення зони вільної торгівлі між Європейським Союзом і Україною Росія буде змушена вжити заходи по захисту власних економічних інтересів і буде активно захищати свої ринки від українських товарів, а також поставить питання про включення України із зони вільної торгівлі СНД. Паралельно російське керівництво докладає зусиль до того, щоб переконати Україну вступити в Митний союз.

Вступ України в Європейський союз, як і інших держав може проходити лише з безліччю кроків, необхідних для євроінтеграції. Тут основними моментами є відповідність європейським критеріям (економічні, законодавчі, культурні, соціальні та інші норми і закони), отримання і далі наявність статусу кандидата на членство, переговори по 35 критеріям, які можуть йти багато років і згода Європейського парламенти на членство України в Європейському союзі.
Виходячи з цивілізаційних критеріїв, українському суспільству, перед тим як робити свій цивілізаційний вибір, варто об’єктивно порівняти за цими критеріями європейську та російську цивілізації й на підставі цього вирішувати, який вектор розвитку найбільш кращий для України.

В основі російської та європейської цивілізацій лежать глибинні суперечності, які складалися століттями і формували світогляд народів в результаті тривалого впливу етнічних, природно-географічних і соціокультурних умови проживання. Звідси і різне світосприйняття в розумінні взаємин між особистістю, суспільством і колективом.

Російське суспільство будувалося на общинно-колективістських принципах і основою світосприйняття була не боротьба за індивідуальні права особистості і матеріальні умови окремого індивіда, а солідарність людей в ім’я гармонії в суспільстві, де сильний не повинен забувати про слабких. Це призвело до формування в суспільному і особистому свідомості пріоритету сильної держави над іншими інститутами суспільства, як захисника інтересів не окремих верств, а суспільства в цілому. Звідси й неприйняття більшістю народу лібералізму і слабкої влади, що дозволяє сильним підпорядкувати державу і суспільство своїм інтересам.

Світосприйняття народів цих двох цивілізацій будується на непримиренних полярних позиціях — світу духу і світу тіла, для європейців це втілюється в грошах і капіталі, для росіян поклоніння не багатства, а повага до достатку і прагнення домогтися визнання і поваги на терені суспільного блага, де соціальна справедливість є критерій суспільного благополуччя.

Так історично склалися дві конкуруючі цивілізації — західних і східних християн, у яких різні базисні ментальні установки і орієнтири, різна ієрархія цінностей і різне уявлення про суспільний і державний устрій. Общинно-колективістські цінності протиприродні ліберально-ринкового індивідуалізму. Відповідно і геостратегічні та геополітичні цілі держав цих цивілізацій далеко не збігаються. Різниця фундаментальних цивілізаційно-культурних засад між російської та європейської цивілізаціями робила і робить їх конкурентами на міжнародній арені і це протистояння було завжди, у часи Київської Русі, Московського князівства, Російської імперії, Радянського Союзу і продовжується в даний час.

Якщо з урахуванням наведених міркувань подивитися на українське суспільство, то стає зрозумілим, чому українські еліти прагнуть євро інтегруватися, а більшість суспільства ставиться до цього, м’яко кажучи, насторожено. Еліти представлені сильними індивідами, які, розштовхавши менш щасливих родичів і порушивши всі норми моралі і порядності, досягли матеріального благополуччя і сформували політичний клас в силу свого розуміння суспільного устрою. Вони вже сприйняли західну мораль сили капіталу, що стала для них основою життя, і намагаються прищепити цю мораль всьому суспільству і повести його за собою.

Україна як молода держава, розташована на стику двох конкуруючих цивілізацій, потрапила в саму гущу цивілізаційного протистояння і грати самостійну роль ці цивілізації їй ніколи не дадуть, Україні все одно доведеться добровільно або примусово вступати в одне з двох наддержавних утворень. Перед своїм історичним вибором українське суспільство має визначитися, що воно хоче побудувати суспільство сильних і жадібних індивідів, підпорядкували всі і вся своїм інтересам, або суспільство соціальної справедливості, у якому оптимально поєднуються особисті і суспільні інтереси.

Аналіз наведених вище цивілізаційних критеріїв щодо приналежності України до тієї чи іншої цивілізації для будь-якої розсудливої і неупередженого людини показує, наскільки українське суспільство далеко від європейської цивілізації і є плоть від плоті приналежністю російської. Загальна історія, релігія і мова, єдині колективістські світоглядні погляди, традиції і звичаї, неприйняття лібералізму та індивідуалізму, прагнення до суспільства соціальної справедливості і заперечення наживи як засобу отримання капіталу.

Для реалізації такого цивілізаційного проекту, при якому країна і її народ знаходять нову соціокультурну (цивілізаційну) ідентичність, необхідне дотримання трьох наступних умов: політична еліта повинна прагнути до цієї мети, народ повинен бути згоден на прийняття нової ідентичності, еліта іншої цивілізації повинна бути готова прийняти його у свої ряди.

Українська еліта природно всіма силами прагне в Євросоюз, більшість народу не згідно ламати свою ідентичність, а еліта Євросоюзу принципово не бажає бачити Україну у своїх рядах і цинічно використовує її як ринку для своїх товарів і важіль тиску на Росію.

Тобто всі об’єктивні умови євроінтеграції для України не дотримані і потуги українських еліт стрункими рядами влитися в Євросоюз досить примарні. Не слід також забувати, що намагаючись замінити властиві народу колективістські цінності на ліберальні, з їх індивідуалізмом і повним запереченням соціальної держави, еліти прирікає суспільство на ще більше розшарування і зниження життєвого рівня населення. До того ж ідея євроінтеграції для українських еліт лише політичне гасло в прагненні вирішити свої корпоративні інтереси, за яким не стоїть розроблена концепція розвитку і не існує програми дій.

Можна по-різному ставитися до дій еліт, але в сформованій системі влади саме вони, а не народ, визначають вектор розвитку держави. Яке суспільство, такі і еліти. Контреліти, здатні кардинально змінити політичну систему в країні, поки що на політичному горизонті ніяк не проглядаються і процес їх становлення досить тривалий. А українське суспільство впритул наблизилося до прийняття доленосних рішень, тому треба розглядати всі можливі варіанти впливу на цей процес, у тому числі і через діючі еліти.

Політичні еліти приймають ті чи інші рішення в залежності від дії зовнішніх і внутрішніх факторів і відповідних сил впливу. Центром прийняття рішень на Україні є президент і вибудована під нього вертикаль влади, на дії якого впливають як внутрішні, так і зовнішні сили.

Виходячи з балансу інтересів всіх зацікавлених сфер впливу і, в першу чергу з своїх, президент і його оточення приймають рішення про вектор розвитку держави. Сьогодні інтереси правлячих елітних угруповань багато в чому збігаються з інтересами Заходу, вплив опозиції і народних мас з причини їх неефективності практично не враховується, а впливу Росії поки просто побоюються.

Що ж може змусити владну угруповання змінити вектор розвитку України? Можна припустити, що, виходячи з її мотивацій і поставлених перед нею цілей, це може бути:
— реальна можливість втрати влади, внаслідок: розвалу економіки і відмови Заходу допомоги, соціальних протестів населення і тиску «знизу», загрози або спроби правих радикалів повалити владу, погрози або намагання проросійських радикалів повалити владу;
— економічний та політичний тиск Росії;
— вигідні правлячій групі інтеграційні пропозиції.

Всі ці варіанти можуть мати місце в залежності від розвитку міжнародної і внутрішньої обстановки, при цьому деякі з них на користь однієї із сфер впливу можуть цілеспрямовано провокуватися і загострюватися. За сьогоднішньої ситуації найбільш реальними діями можуть бути економічний і політичний тиск Росії і тиск мас «знизу», якщо перше використовується на повну силу, то друге ще практично не починало діяти, а ефект від нього може виявитися найбільш дієвим.

На закінчення можна відзначити, що цивілізаційний рубікон Україною ще не пройдено і вектор її розвитку далеко не однозначна. Підписання асоціації з Євросоюзом- це не отримання членства в ньому, Україну на десятки років вперед вхід туди заборонений, але це один з кроків в бік від російської цивілізації. Майбутнє держави і народу залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів і визначається готовністю українських еліт та суспільства відстояти або змінити свою соціокультурну ідентичність та здатністю Росії відродити могутність і вплив російської цивілізації.

Поки що безліч міжнародних експертів і аналітиків, проводячи комплексні аналізи та розгляду ситуації сходяться на думці, що політичне рішення про прийняття України в ЄС взагалі не буде прийнято, або буде прийнято дуже нескоро, а сама Україна не відповідає практично всім критеріям вступу в організацію і за ті роки, що йде процес інтеграції, ситуація у цьому напрямку майже не змінилася і навіть погіршилася.

Проводячи опитування і референдумів говорить про те, що близько 60% населення України або, як мінімум 40 %, виступають за вступ в Митний союз, а частина населення підтримує вступ до європейського союзу. Також зустрічаються дещо суперечливі дані опитувань, які свідчать про те, що більшість населення підтримує вступ до європейського союзу так і вступ в митний союз НІ.
Стаття надійшла до редакції у грудні 2013р.