Проблему про первинні данні та безумовні початки моральності російський філософ Володимир Сергійович Соловйов досліджував в своїй праці «Виправдання добра». Він розглядав їх як «первинні», тому що вважав їх не набутими, а вродженими. Але на противагу Чарльзу Дарвіну (до якого Соловйов доречи досить часто апелює), який вважав, що природа людської моральності хоч і є вродженою, але носить виключно соціальний характер, Соловйов пояснює її наявність з містичної точки зору – унікальністю самої людини і її кардинальною відмінністю від тварин.
Одразу зауважу, що я не погоджуюсь з Соловйовим, особисто мені більше подобається пояснення моральності і походження моралі, яке дає Зіґмунд Фройд в своєму філософському трактаті «Тотем і табу». Взагалі шкода, що Соловйов не дожив до 1913 року, в якому вийшов «Тотем і табу» — мені було б цікаво прочитати, які аргументи він би наводив проти теорії Фройда, тому що очевидно, що Соловйов би з ним не погодився.
Отже, первинними моральними основами Соловйов називає почуття сорому, жалю і релігіозне почуття – інтуїтивне благоговіння перед вищими силами.
Соловйов розглядає почуття сорому як притаманне лише людині. Також він не погоджується з Чарльзом Дарвіном, який вважає, що в дикунів почуття сорому відсутнє. Соловйов заперечує, що кількісне порівняння недоречне, головне – сам факт наявності сорому, а те, наскільки воно розвинене є другорядним. На думку Соловйова почуття сорому не має жодного соціально-корисного значення. Я не погоджуюсь з цією тезою, Фройд розглядав мораль як похідну від табу, а табу були необхідні, як захист племені від знищення.
Тобто сором якраз має практичне значення. Навіть у романі-антиутопії Олдоса Хакслі «Прекрасний новий світ» люди соромляться процесу «живородження», виховання в сім’ї, кормління груддю, моногамності у сексуальних стосунках – ніби дивних для нас речей, але найголовніше те, що певні суспільні заборони і те, чого люди соромляться існують як такі. На мою думку, сором потрібен людям, адже без нього не можливе засвоєння моральних норм на особистісному рівні, розуміння моральних еталонів, категорій добра і зла.
Але Соловйов розглядав сором у вужчому розумінні. Він вважав, що коли людина соромиться своїх природних потягів і функцій власного організму, то тим самим вона демонструє, що є не просто матеріальною, а стверджує себе як вищу, духовну істоту. Піч час психічного акту сорому, людина намагається відокремити себе від того, чого вона соромиться. Відповідно, соромлячись своєї матеріальної природи, людина говорить, що вона сама – це не тільки матерія. На думку Соловйова, там, де сором був би корисний, там його немає, а там, де він є, він взагалі не потрібен.
Якщо сором – це ставлення людини до своєї матеріальної природи, то відчуваючи жалість, людина виявляє свою солідарність до інших, тобто до нематеріального світу. Жалість характерна і для тварин, до того ж Соловйов не погоджується з Дарвіном, який вважав, що жаль виникає тільки до особин однієї соціальної групи – він говорить, що це досить рідкісне явище, але зустрічається: як серед людей, так і серед тварин.
Третьою основою моральності Соловйов називає почуття благоговіння, преклоніння перед вищими силами, яке виявляється в моральній основі релігії і релігійного укладу життя: утворює так звану «природну релігію». Почуття благоговійного поклоніння певним вищим силам притаманне і тваринам, хоча релігії в людському розумінні у них звичайно нема. В приклад Соловйов приводить ставлення собаки до свого господаря – окрім страху і користі в ставленні собаки до господаря є щось таке, чого вона не проявляє в ставленні до рівних собі (інших собак).
Відношення людини до релігії складається з трьох моральних категорій:
людина усвідомлює свою недосконалість порівняно з Богом;
людина бачить свої недоліки і дивлячись на Бога, вона розуміє, якою має бути абсолютна досконалість;
людина прагне стати досконалою, як Бог. Процес вдосконалення стає її головним життєвим завданням.
Підкорення собі матеріальних відчуттів, солідарність з живими істотами, внутрішнє добровільне підкорення надлюдському началу – вічні, непорушні основи морального життя людства. Вони змінювались в процесі історії, ускладнювались, вдосконалювались. Всі решта явища морального життя, чесноти є видозмінами цих трьох основ.
Так, хоробрість побудована на соромі тваринного інстинкту самозбереження, тобто хоробрість символізує перемогу над матеріальним світом. Хоробрі вчинки можуть здійснювати і тварини, але вони не мають під собою моральної основи.
Також поведінку тварин можна трактувати як хорошу чи погану, але у тварин відсутнє уявлення про відмінність добра і зла. Соловйов наголошує, що взагалі моральне життя людини має один корінь – сором (чисто людське відчуття, адже у тварин воно відсутнє).
Звичайно в роботі є певні моменти з якими я погоджуюсь, дещо сподобалось. Але якщо говорити загалом, то на мою думку, занадто релігійно. Я розумію, що Соловйов був містиком, релігійною людиною, але ділити релігії на неістинні («лжерелігії») і християнство як мінімум не науково. Можливо це через мої атеїстичні погляди, але я не можу серйозно сприймати аргументи на кшталт: «Бог є в нас, отже він існує». Також психологи давно знайшли пояснення такому явищу, як емпатія, на яке посилається Соловйов. На основі здатності людини співпереживати іншим людям, вміти поставити себе на їх місце, він говорить про «особливий зв’язок між людьми».
Взагалі, мені було цікаво ознайомитись і з такою точкою зору, адже чим більше поглядів знаєш, тим глибшими є знання з певного питання. На прикладі праці Соловйова я ще більше упевнилась і переконалась в правильності тієї теорії походження моралі і коренів моральності людства, яка сформувалась у мене раніше.
