Етична думка за свою історію налічує близько 26 століть. І вона продовжує розвиватися по сьогодення. Вона пов’язана з людською мораллю, її вивченням та осягненням у суспільному житті. Те, як людина сприймає навколишнє середовище, як веде себе у ньому показує її моральну свідомість.
На початку свого зародження мораль займала високу позицію у фольклорі, де описувалися різні легенди,оповідання та подвиги героїв того часу. Соціальна дискримінація та потреба у розвитку соціуму підштовхнули людство до виокремлення моральності, як окремої ланки та її вивчення.
Саме з цього часу етика набуває великого значення у суспільстві, стає предметом дослідження та покращення у системі сталих норм у повсякденні людей як соціуму. Моральні проблеми часто відображалися у тогочасних культурах народів,їх світосприйнятті, побуті. Відповідно до їхнього розвитку розвивалася й моральна думка народу: зміна традицій — зміна моралі, розвиток людини — розвиток морального мислення. Це відбувалося як у культурі і в мистецтві та побуті, так і в релігії.
Слід зазначити,що розвиток етичної думки має логічну будову та розвиток, залежно від того в яку епоху і по яким причинам вивчалася людська мораль. Важливу роль відігравав і клас населення,його цінності та пріоритетні напрямки у розвитку суспільства. Так можна виділити античність, середньовіччя та новий час, згідно з хронологією яких і відбувалося становлення етичної думки та її важливості у вивченні.
Античність вважається початком зародження етичної науки. Саме в цю епоху Аристотель започаткував етику. В цю епоху виділили 2 критерії-свободу і рабство. І це дійшло аж до середніх віків.
Що ж до середньовіччя то в цей період панувала ідеологія християнства, етика та філософія знайшли своє відображення та вивчення лише у монастирях, де згодом тісно перепліталися з теологічним вченням. Античні засади моралі не прижилися в християнстві, адже в них часто набувала місце визначальна, рушійна роль.
Релігійна віра виходила на перше місце, а розум був лише на другому місці як феномен морального сприйняття. У християнському класі люди були сформовані не за людськими чеснотами, цінностями та якостями, а за класовими, які намагалися вижити у соціальній системі, намагалися бути не пригнічені панівним суспільством, зі своїми ідеалами, оглядами та ідеями, які правили с вершини людського ланцюга.
Панувала жорстка бюрократична сила з експлуатацією та пригніченою мораллю. Християнські общини були схильні до рівності,взаємодопомоги та підтримки свого соратника, друга, члена родини. Часто ділилися хлібом, водою, речами, аби допомогти. В цих християнських общинах намагалися підняти занедбаний рівень моралі, любові та добра, аби досягти злагоди та гармонії у суспільстві. В цей період мораль зросла з релігією,а етика — з теологією.
Етика нового часу постала складною і суперечливою у вивченні та осягненні її як науки. Вона закликала людей до пробудження від буржуазного стану, переосмисленню проблем та суспільних потреб. Внаслідок розвитку етики сформувалися нові науки, одна з яких, математика. Почалося глобальне вивчення особи та індивіда. Нова етика була спрямована на раціоналізм. Декарт наполягав на тому,що внутрішній стан людини має розвиватися, що людина повинна вільно володіти як розумом так і духом і не пригнічувати власної гідності, а бути у гармонії із природою.
Відбувається вивчення людини у відповідності до її існування, у зв’язку із її інтелектуальною здібністю та світосприйняттям. В процесі виокремлення етики в окрему науку та її розвиток людство зіштовхувалося з рядом проблем, які траплялися їм у процесі вивчення. Не мало важливу роль відігравали й епохи. Але чим далі людство розвивалося,тим більше внесків воно робило у свої дослідження під впливом життя, вірувань, релігій та соціального становища. Все має логічний характер. Але можна сказати, що етична думка розвивалася завжди.
Розвиток деяких наук призвів до того, що мораль стала предметом вивчення у соціумі. Сюди включаються реальні моральні уявлення різних угрупувань суспільства, опис явищ та подій, їх уява про мораль та її значення і потрібність. Мораль завжди відігравала роль у становленні людей, їх поглядів і вірувань, їй завжди приділяли особливу увагу у вивченні, вдосконаленні та зміні її відповідно до потреб та міркувань людей.
Світ бачив багато мислителів і філософів, які намагалися осягнути значення моралі та її поведінку, дібратися до кореня бід, які людство зазнавало, до потреб та примх. Час від часу люди забували про неї, намагалися обійтися тим що мають, відповідно до умов життя, але як би людство не старалося забути про мораль, вона буде завжди розвиватися, адже вона йде у ногу із розвитком суспільства, не деградування, а саме з розвитком.
Ключовими поняттями завжди виступали «добро» і «зло». В процесі своєї революції людина дуже тонко переходила з одного поняття в інше, знов таки ж під впливом оточення. З часом «добро» взяло гору, і людство почало формування тільки добрих рис. Часто «добро» пов’язували із традиціями, сімейними цінностями, друзями та своїм близьким оточенням. Виділити усі переваги добра вдавалося завдяки книжкам, рукописам та вченням.
Вчення на своїх помилках створювало для людини щось схоже до прозріння у житті, яке потім перешкоджало повторним помилкам і вело людину на шлях правильний. Найбагатшою формою духовного світу людини виступала совість, яка характеризувалася постійним розвитком людиною її аналізу над своїми діями. Але все це сформувалося з розгляду понять «добра» і «зла».
Так і не вдалося чітко визначити походження цих предметів розгляду, що спонукало до їх цілісності та невід’ємності одне від одного. Але час минає, і добро та зло виступають як одне ціле, як гармонія, без яких важко уявити сьогочасний світ.
Тож мораль людства формується залежно від часу та обставин, за яких проживає людина, її духовного світу та прагнення до самовдосконалення.
