Свідомість та активність кожної людини зазвичай формується і проявляється в конкретній діяльності, що виникає в певній системі відносин з іншими людьми. Будь-яка діяльність людини має свій кінцевий результат, який в свою чергу впливає на саму людину та на долі інших, інколи навіть не маючи прямого відношення до ситуації, людей. Діяльність впливає на формування особистості людини, яка знову ж таки виражатиметься в певній діяльності.
Важливою складовою успішної діяльності, безперечно, є почуття обов’язку, яке ще називають внутрішнім стимулом, що спрямовує при необхідності поведінку особистості відповідно до меж загальних моральних норм.
В свою чергу обов’язоком людини називають усвідомлення нею ролі та виконання власних завдань. Вважається, що почуття обов’язку формується у людини разом з її моральною свідомістю та розумінням власного внеску в розвиток колективу, суспільства. Це почуття повинно супроводжувати людину на шляху досягнення своєї мети від початку і до самого кінця.
Взагалі, життям людини можна назвати постійну зміну багатогранних, різнобічних видів її діяльності. Однак, з усього їх різноманіття можна виділити три основні, які за своїм змістом мають наймасштабніший вплив на розвиток особистості.
Такими видами є гра, навчання та праця. Не дивлячись на те, що всі ці види взагалі-то можуть існувати по окремо, змінюючи однин одного, все ж таки вони співіснують протягом усього життя людини.
Найпростішим видом діяльності вважається гра, яка зароджується ще з самих перших років життя кожної людини. Саме у грі розпочинається розвиток і формування людини як особистості та суб’єкта певної діяльності. Гра є формою прояву звичайної активності дитини.
В процесі самого ж розвитку, гра дитини удосконалюється. Вже приблизно у трьохрічному віці з’являються сюжетно-рольові ігри, які дають змогу дитині не лише включитись в колективні стосунки, але й виконувати певну роль; також дитина привчається діяти за правилами, дізнається про свої обов’язки, про відповідальність за результат своїх дій. Таким чином розвивається дисциплінованість, відповідальність, совісність, певна витримка та наполегливість тощо.
Поступово, освоївши певні норми в процесі гри, дітей залучають безпосередньо до процесу навчання. Навчання є активним процесом, в якому діяльність й поведінка дитини спрямовується на засвоєння й опанування нею суспільно-історичного, загально значущого досвіду людства. Це необхідно для того, щоб у дитини привилось почуття обов’язку до виконання і результатів усіх видів своєї діяльності.
Почуття у дітей відповідальності та обов’язку нерозривно пов’язане зі сформованістю таких рис, як дисциплінованість ( прагнення та вміння особистості керувати власною поведінкою відповідно до загальноприйнятих суспільних норм та правил) ; обов’язковість ( усвідомлення крайньої необхідності дотримуватися суспільно — моральних норм, а також вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним вимогам) ; відповідальність (характерна особливість особистості, якій є характерним прагнення та вміння оцінювати та аналізувати свою поведінку, одночасно враховуючи її доцільність або ж, у іншому випадку, шкоду для суспільства; вміння розуміти, чи співпадають свої вчинки з існуючими в соціумі потребами, вимогами, нормами та законами; вміння керуватися не лише власними інтересами, а й інтересами соціального прогресу.
Так, як відбувається перехід від гри до навчання, відбувається й перехід до праці — виду діяльності, головною метою якого є створення суспільно необхідного, корисного продукту. Особливістю є те, що не несуттєво, чи потрібний людині вироблений нею продукт. А важливо те, щоб він був потрібний саме суспільству. Це свідчить про те, що мету діяльності людини повинні визначати не її особисті, а суспільні потреби.
Отже, трудова діяльність кожної людини за своїм характером є суспільною, адже її формують та спрямовують суспільні потреби. Завдячуючи розподілу діяльності, жодна людина не стане виробляти усього того, що необхідно їй, і практично ніколи не приймає участь у виготовленні продуктів з самого початку і практично до повного завершення. Саме через це, потреби усіх людей задовольняються не особисто її працею, а трудом усього соціуму.
Як висновок можна сказати, що виникнення і розвиток усіх видів діяльності в людей є доволі нелегким та довготривалим процесом. Переходячи з однієї головної діяльності до іншої, змінюється суспільне становище людства. І для того, щоб дитині було легше реалізуватися та адаптуватися у суспільстві, потрібно і батькам, і вчителям, і всім, хто оточує дитину, з ранніх років привчати її діяти за правилами, бути відповідальною, прививати дуже необхідне на сьогоднішній день для нашого власного розвитку почуття обов’язку, приналежності до величезної скарбниці суспільства.
Просто чудово, коли усвідомлення власного обов’язку стає не просто вірністю певним моральним переконанням та вимогам, але й перетворюється у керівний принцип власної поведінки.
