Вступ
Ступінь і специфіка реалізації моральної свободи прямо пов’язана з моральною відповідальністю, яка виражає здатність особистості власноруч керувати її діяльністю, нести відповідальність за власні вчинки. Морально-відповідальна поведінка дає людині право на володіння свободою. Вагомість моральної відповідальності людини значна у всі часи, але особливого значення це явище набуває в рамках кризи культур соціуму, суттєвих трансформацій суспільства.

Етика відповідальності – це етика практичної, зорієнтованої на об’єктивні результати діяльності. Відповідальність – своєрідна для дорослої особистості саморегуляційна форма, яка проявляється в усвідомленні самого себе як мотиву вчинків і їх результатів і в усвідомленні і регулюванні власної можливості бути мотивом змін (чи протидія змінам) в оточуючому світі і у власному житті. Однією з форм відповідальності є соціальна відповідальність – схильність людини поводити себе у відповідності до інтересів інших людей і суспільства, а не вузькоегоїстичних інтересах, дотримуватись прийнятих норм і виконувати рольові обов’язки.

Відповідальність як категорія етики

Відповідальність (моральна) – це категорія етики, яка характеризує особистість з точки зору дотримання нею моральних норм та законів, які існують у суспільстві; активної участі особистості у діяльності соціальних груп, як у власне моральному розвитку, так і в покращенні відносин у суспільстві.

Якщо людина зобов’язана усвідомлювати, застосувати в певній ситуації, та практично втілювати морально-етичні норми, то повнота виконання і провина за невиконання цих вимог — це питання особистої відповідальності. Таким чином, відповідальність – це прояв морально-етичної активності особистості згідно до її обов’язку, який розглядається з точки зору можливостей людини. Відповідно до цього, питання відповідальності включає в себе такі питання: чи здатна людина взагалі виконувати покладені на неї обов’язки; чи вірно вона їх зрозуміла та розтлумачила; наскільки широкі межі її діяльнісних можливостей; чи повинна людина нести відповідальність за досягнення результату, який вимагається. Усі ці питання вирішувались теоретиками етики у відповідності до того, як вони бачили реальну позицію індивіда у суспільстві, де перебували самі.

Соціальна відповідальність – це широке поняття, яке включає в себе більш вужчі: професійна відповідальність, юридична, моральна та ін.
Відповідальність – одне з найбільш складних понять в теорії вольових якостей. Її відносять до якостей вищого порядку. Поняття відповідальність передбачає наявність суб’єкта і вимагає вказівки на об’єкт. Суб’єкт – це певна особистість, яка взаємодіє з суспільством. Об’єкт – це результат, за який особистість несе відповідальність.

Взаємодія суб’єкта та об’єкта створює тимчасову перспективу поняття:
— відповідальність за вчинену дію – ретроспективний аспект;
— відповідальність за те, що необхідно здійснити – перспективний аспект.

Вирішуючи як вчинити, особистість обирає між власними інтересами та інтересами суспільного кола, між обов’язком і бажаним. Такий процес отримав назву нормативної регуляції – тобто спеціального процесу регуляції вчинків людей у момент власного вибору. Виділяють такі типи нормативної регуляції:

Традиційна регуляція.

Критерії цієї регуляції – це моральні закони суспільства у даний час. За дотриманням цих законів ведуть спостереження певні «інстанції», які вимагають відповідальності за свої людські дії та їх наслідки. Такі інстанції зобов’язані оцінити вчинки особистості та накласти санкції відповідно до ступеня вини або заслуг.

Морально-етична регуляція.
За критерії оцінювання вважають узагальнені етичні принципи середовища особистості. Замість інстанції об’єкт сам оцінює власні дії. Тому, необхідно мати відповідний рівень саморегуляції, самоконтролю та само поведінки.

Свобода та відповідальність
Кожній людині від народження надаються певні права та свобода. З часом вона дорослішає, відбувається становлення її особистості, і, відповідно, збільшується спектр свободи. У більшості країн до повноліття людина набуває усіх можливих для неї особистих, соціально-економічних і політичних прав. Однак, з того моменту, з точки зору етичних норм, вона несе повну відповідальність за свої дії та вчинки. Свобода неодмінно переплітається з відповідальністю – такий закон будь-якого цивілізованого суспільства.

Етична свобода – це можливість обирати правильний з моральної позиції вчинок у конкретній ситуації. Чітка моральна оцінка власних дій надзвичайно необхідна для прийняття рішень. Щоб мати можливість її надати, потрібно володіти правильними етичними принципами, чітко усвідомлювати категорію вчинку. Такий висновок може зробити тільки досить зріла особистість, яка добре засвоїла моральні цінності. На вміння оцінювати власні вчинки, як і на формування особистості в цілому, майже в однаковій мірі впливають чотири основних фактори: спадковість, середовище, виховання та самовиховання. Спадковість створює природжену особисту схильність до певної лінії поведінки, підсвідому тягу до неї.

Найчастіше вона відіграє свою роль, коли йдеться про захворювання, які негативно оцінює суспільство з точки зору етики. В такому випадку у людини, яка не володіє сильною волею, вплив спадковості може переважати над впливом інших чинників загалом. До того ж, коли на її боці знаходиться виховання або середовище, то шансів позбавитись від нав’язливої лінії у людини дуже мало. Проте, трапляється і протилежна ситуація, коли, у результаті свідомого самовиховання у людини складається здорова моральна оцінка своїх дій, тоді вона позбавляється від будь-яких задатків до шкідливої поведінки.

Вміння передбачити наслідки своїх вчинків тісно пов’язане з усвідомленням необхідності нести за них відповідальність. Усвідомлення того, що потрібно вчинити так, а не інакше у людини з’являється не відразу. Зазвичай такий висновок виникає після серії помилок. До того ж, емоційно зріла особистість спокійно приймає неминучість настання відповідальності за свої вчинки, вона будує всю лінію поведінки.

На основі моральної оцінки своїх дій та вміння передбачити їх результат, людина виконує контроль над власними бажаннями та вчинками. Свідоме прийняття рішень з урахуванням наслідків і рівень етики свого вчинку з часом замінюється підсвідомим, автоматичним урахуванням першого й другого. У результаті чого людина краще з можливих рішень, практично не докладаючи до цього розумових зусиль. Така поведінка вказує на високий рівень етичного розвитку особистості.

Головною умовою, за якої можна стверджувати про моральний рівень людини у вчиненій дії – це відсутність тиску на неї. Рішення необхідно приймати без стороннього впливу і абсолютно свідомо. Якщо на рішення людини впливає почуття страху, думка оточуючих чи інші чинники, заслуга і відповідальність не може бути покладена лише на неї. Подібні ситуації виникають тоді, коли від рішення людини багато чого залежить.

Проблема виховання відповідальності

У сучасному суспільстві багатофакторний процес виховання особистості має разючі відмінності у порівнянні з минулими епохами. Далеко не всі традиційні й, так би мовити, класичні методи та прийоми впливу на формування майбутнього члена суспільства збереглись у практиці вихователів (батьків, педагогів), та навіть ті що продовжують своє існування не завжди є актуальними й доцільними. Досить важко зрозуміти, яка ж ідеальна мета виховання у сучасному суспільстві – виростити армію успішних кар’єристів чи вселити в юні душі зародки базових моральних якостей, в надії, що виросте розкішний сад морально здорового покоління. Та й хто, врешті решт, повинен цим займатись: батьки, школа, вулиця, ЗМІ чи всі разом.

Нинішнє покоління — це одночасно щасливі й нещасні люди. За короткий період часу відбувається настільки бурхливий цивілізаційний перелом, якому б стало тривалості в кілька століть, а не в одне покоління. З кожним роком все змінюється. При чому, це відбувається настільки кардинально, що раніше таке могли уявити тільки окремі талановиті письменники-фантасти. Те що було зась – зараз можна і вітається, а те чому раділи, навпаки, стало ганебно немодним і відійшло далеко в часописи. Звідси власне й починається проблема у вихованні сучасної людини в цілому, й вихованні відповідальності як окремо взятої якості особистості. Одні цінності втрачаються, інші підносяться. Тому, сучасне виховання повинне давати чітке розуміння межі дозволеного та недозволеного.

Попри шалений темп розвитку нашого суспільства, все ж у вихованні є речі, які навряд зазнають змін. Одним з таких є приклад наслідування. Так, норми, закони змінюються, але завжди будуть існувати ті, хто наслідує і ті, кого наслідують. Батькам варто звернути на це увагу, бо першими, кого починають наслідувати їхні діти – це вони самі. Звичайно роль спадковості тут яскраво виражена, але й сімейне оточення неабияк впливає. Дитина навряд повірить, що палити шкідливо, коли ще з візочка спостерігає татка й маму з цигарками в зубах і звикає до тютюнового запаху. Про наслідки такого виховання можна говорити багато.

Цікаво те, що в таких випадках батьки часто просто знімають з себе відповідальність як за здоров’я дитини, так і за її майбутню поведінку. Той самий приклад окрім батьків подають скажімо сусід через квартиру( якого, до речі, дитина скоріше всього навіть не знає як звати, але повторити дії зможе без зусиль), дяді й тітоньки з екранів і моніторів, друзі в школі…. І всі вони, як один, користуються таким чудовим правом, якого їм ніхто ніколи не давав – зняттям з себе відповідальності. Мовляв, те, що я роблю – то лише моя справа, а решта – то мене не стосується. Тобто, сміття в кімнатному смітнику – це справа моя, а коли викину його прямо на сходи під’їзду, то вже ваша, що хочете, те й робіть – я з себе відповідальність знімаю. Таких прикладів маса.

То як же тоді виховати відповідальну особистість майбутнього? Певно, ні книги минулого з романтичними прикладами поведінки, ні ігри комп’ютерні лише про добрі вчинки, ні підібрані правильні друзі й синтетична дружба не зможуть виконати того святого обов’язку виховання. «Все починається з малого…» тому слід почати з себе, своєї сім’ї, дитини. Дбати про чистоту поведінки й думки, власне усвідомити свої принципи моралі, які б перекликались з суспільними. Лише тоді в симбіозі з рештою факторів можна добитись якогось результату. Зрозуміло, що утопічні уявлення про врівноважений, добрий і милий світ ще не скоро перестануть бути утопічними, а наше отруєне бігбордами, оглушене вихлопним смородом й хворе на WWW суспільство не саме гуманне за всю історію людства, але правда хочеться, щоб у майбутньому люди цінували те, що їх робить відмінними від тварин – вихованість. Ознакою вихованої людини є її дбайливе й відповідальне ставлення до оточуючих. А сучасний світ рветься – і виховувати стає так само важко, як і залишатись вихованою людиною.

Відповідальність як базова якість майбутнього педагога

Провідна роль в педагогічному процесі лягає на плечі педагога. Від професійної компетенції, особистих якостей повністю залежить чи буде пізнавальна діяльність радістю для учнів, та чи сприятиме його розвитку, чи перетворить навчальну діяльність в набридливий обов’язок, який гальмує розвиток задатків і здібностей.
Справа не лише в певному рівні педмайстерності педагога, його кваліфікаційної підготовки чи професійної компетентності. Вагоме місце серед професійної активності вчителя посідає розвиток його морально-духовної культури.

Значний інтерес викликає педагогічна спадщина А.С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, яка пов’язана з розробленням питання педкультури майбутніх педагогів, їх моральної та духовної сутності, професійної підготовки. Таким чином, історія педагогіки доводить, що високий рівень культури – передумова успішної діяльності педагога.

У наш час питанням культури майбутнього педагога займаються такі науковці В. І. Безруков, Д. С. Яковлєв і т.д. Провідною лінією цих праць є прагнення авторів розглянути педкультуру педагогів як єдність інтерактивних характеристик: гуманістична націленість особистості, схильність до інноваційної діяльності, висока відповідальність, методологічне і творче мислення.

Педагогічна культура як складова частина загальної культури описує людську діяльність, яка за своєю професійною діяльністю безпосередньо спілкується з людьми, певною мірою на них впливаючи.

Майбутні педагоги зобов’язані розмежовувати такі етичні категорії як: совість, справедливість, достоїнство, відкритість, чесність, проте, першочергова якість, необхідна для будь-якого педагога – це етична і психологічна компетентність особистості, здатність бачити суть проблем, які виникають в цілісному педагогічному процесі, та вміло їх вирішувати, не порушуючи закони педагогічної етики.

Висновки
Відповідальність означає здатність людини усвідомлювати свої дії та вчинки, розуміти їх позитивний чи негативний характер, співвідносячи їх з морально-етичними нормами і законами. Відповідальність стосується усіх сфер життя. Вона може бути юридичною, моральною, педагогічною, політичною… Зародження такої базової якості особистості як відповідальність починається з найближчого оточення – сім’ї, дитячого садка, згодом школи, вулиці та ЗМІ. Варто невтомно приділяти увагу процесу виховання цього почуття. Так як і решта моральних якостей, відповідальність формується за принципами безперервності, наступності, багатофакторності і базується на стійкому інтересові та бажанню до цього процесу.

Професійна відповідальність педагога полягає в усвідомленні свого впливу на учнів через дії або бездіяльність, співвіднесенні його з моральними нормами нашого суспільства та власне самооцінці. Вчитель несе не лише дидактичну місію, тобто повинен не лише передати наукові знання, це ще і наставник, вихователь, якому просто необхідно мату ту мудрість, що дозволить, використовуючи усю свою педмайстерність, допомогти дітям стати достойними особистостями, гідними людьми з найкращими рисами та якостями, якими пишається людство.

Варто зазначити, що виховане у дитинстві почуття відповідальності за свою діяльність та її результати дає змогу адекватно та об’єктивно оцінювати себе як частинку суспільства, як соціального діяча та громадянина. Кожна людина цілком справедливо має нести відповідальність за свої дії, так як вони стосуються не лише її саму, а й оточуючих – рідних, друзів, колег та просто незнайомих людей, які можуть від даних дій залежати.

Список літератури:
Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М., 1968.
Климова К.А. О формировании ответственности у детей 6-7 лет. — В кн.: Формирование коллективных взаимоотношений у детей старшего дошкольного возраста. — М., 1968. С. 328-353.
Лайзане С.Я. Диагностика уровня развития воли и внимания детей // Диагностика интеллектуального развития учащихся. — Рига, 1980.
Матюхина М.В. Изучение и формирование мотивации учения у младших школьников: Учеб. пособие / ВГПИ. — Волгоград, 1983.
Ореховский А.И. Ответственность и ее социальная природа. — Томск, 1978.
Селиванов В.И. Воспитание воли и характера детей в семье. — Рязань, 1960.
Славина Л.С. Роль мотива и способов поведения при выполнении школьниками общественных поручений. — В кн.: Вопросы психологии личности школьника. — М., 1961.
Сухомлинский В.А. Рождение гражданина / Изб. педагогич. соч. — М., 1979. Т. 1. С.267-538.
Якобсон С.Г. Психологические проблемы этического развития детей. — М., 1984.