Як нам правильно робити добро тим, хто нас оточує? Думаю над чим питанням замислювався кожен. Особливо якщо у душі живе любов до ближнього, щирість, відкритість, безкорисливість.
Добро і зло завжди баряться у нашій душі Бувають ситуації, коли важко визначити як себе вести у складній ситуації. Але кожна така моральна ситуація запам’ятовується і ми отримуємо безцінний досвід у тому, як жити між людьми. Добро — це прекрасне, це все те хороше, що є у людині. А зло — важка і руйнівна сила, яка може заплямувати навіть найсвітлішу душу.
Я вважаю, що це питання є водночас і дуже простим, і дуже складним. Просто, здається, перевела бабусю через дорогу і зробила добро. Можливо і маленьке, але добро. А часом врятував комусь життя і може так повернутися ситуація, що ти своїм добром породив зло і це нашкодило ближньому. Можна розглянути багато суперечливих моментів, коли важко визначити добро зробив ти, чи навпаки, зло.
Взагалі, як на мене , добро і зло доволі відносні поняття. Якщо якийсь вчинок для одного може вважатися суцільним добром, то з точки зору іншого – може розглядатися як поганий, навіть, можна сказати, злий вчинок. Якщо студент допоміг викладачу донести купу конспектів до кафедри, то інший студент, зі своєї сторони, може сприйняти це як підлабузництво. І не зрозуміло, чи варто тоді тому студенту, який хотів зробити приємно і корисно викладачу, допомагати, якщо він добре знає про те, що хтось може не сприйняти цей вчинок таким, яким він є. І в цьому вже і проявляється зло. Якщо ми так часто звертаємо увагу на думку інших, то чи є це корисним і добрим для нас, для нашої нервової системи, яка напружується кожного разу, коли вирішуєш зробити в сторону ближнього добро.
Тоді, коли мова йде про добро, в нашій свідомості зразу виникає образ доброї людини. З цього випливає ще одне питання, а яку людину можна насправді назвати доброю? Ту, яка чинить благородно, на користь іншим? А можливо це просто маска, за якою ховається корисливість та черствість? А якщо ми називаємо людину, яка, на наш погляд, веде себе не найблагороднішим чином, поганою, або навіть злою, чи завжди ми правдиво судимо цю людину? Її дії теж можуть виявитися просто маскою, за якою вона ховає невпевненість, а може навіть і болючу рану від того, що колись вже хотіла бути доброю або і була доброю, але цього ніхто не оцінив, ба навіть більше, висміяв її найчистіші та найбезкорисливіші поривання. Тому і поділ людей на добрих і злих настільки відносний, що краще ніколи нікого не оцінювати, щоб не ранити або не посіяти ще більше зла.
А як приємно усвідомлювати що в тебе в душі стільки добра, що ти готова поділитися ним з тією людиною, яка просто прийде в твоє життя та скаже: «У нас все буде добре». І ти готова ділити з цією людиною своє життя, віддавати йому те все хороше, що було у тобі заради того, щоб ваше спільне майбутнє було сповнене світла, добра, кохання. Правда важко визначити, чи твої поривання не марні і що той, кому ладна все віддати, деколи навіть жертвуючи собою, оцінить це все. І приходить розчарування, яке гасить той безсмертний вогник, яким хотіла освітити всю життєву дорогу з людиною, яку вважала коханою… А людина ця просто влаштовувала своє комфортне існування поруч з тобою і, в якійсь мірі, користувалася твоїм добром, терпінням, щирістю. І від такої помилки в серці починає розростатися порожнеча, яку навряд чи хтось захоче заповнювати, лікувати рани від невиправданих надій… Дуже важко знайти після розчарування насправді ту людину, яка подарує не порожні слова, подарує щастя бути коханою,подарує те щастя, без якого не може існувати ні добро, ні щирість.
В душі, після невиправданих надій, починає селитися зло, правда лише для того, щоб надягнути на чисте серце маску, яка вбереже від тих, хто буде використовувати тебе.
І змушена ще раз повторити про відносність понять добро і зло. Часто буває так, що тоді коли твоя безкорислива простота і бажання допомогти починає отримувати опір і повертається до тебе вже не хорошим чимось, а тим, чого ти зовсім не очікуєш, задаєш собі питання: «А для кого і як правильно все таки робити добро?». Ніби ж і стараєшся не черствіти, протягуєш свою руку при найменшій потребі, але отримуєш в основному лише негатив, бо комусь це просто не потрібно, хтось вважає що ти обов’язково будеш просити щось назад, а хтось просто надягнув маску зла, захищається і ти отримуєш негативну віддачу.
Просто потрібно твердо і чітко вирішити яка дорога для тебе буде найкращою. Чи йти важким, насправді тернистим шляхом добра, яке в нашому суспільстві все менше і менше оцінюється, чи рятуватися за прихистком, який точно можна знайти в тому, що всі звикли називати злом. Та моя віра в добро і в людей ніколи не згасне. Я вважаю, що кожна людина може і, по природі своїй, хоче завжди бути хорошою, доброю і світлою. Та егоїстичність, корисливість, честолюбство роблять свою справу. І добрі моменти потрохи зникають.
А правильно робити добро вміє кожен, але по-своєму. Просто потрібно не замислюватися над тим, що буде після хорошого вчинку. Просто робити добро і не боятися що після того, як з відкритою душею будеш віддавати своє світло, тобі встромлять ніж у спину.
І все буде добре. Головне не боятися.
