Ми чомусь звикли ототожнювати поняття честі і гідності, рідко замислюючись над тим, що при всій своїй позірній схожості ці два поняття все-таки означають щось зовсім різне. Насамперед, гідність – категорія суб’єктивна. Кожна людина якість власної гідності, її шкалу визначає для себе самостійно.
Скажімо, для когось плазування перед начальством не буде здаватися приниженням власної гідності, а виглядатиме таким собі виявом шанобливого ставлення до людини, наділеної владою, а отже – кращої, достойнішої, мудрішої. Тоді як честь визначається цілком конкретними суспільними чинниками.
Зробила людина щось для блага інших – отримала схвалення, пошану, повагу. Хоча у цьому випадку є певні застереження. Наприклад, честь середньовічного лицаря і честь якогось вельможі з цивілізації ацтеків може докорінно відрізнятися. Для лицаря поняття про честь базуватимуться на загальнолюдських моральних правилах, що не дозволяють убивати беззбройного, а от для вельможі-ацтека справжньою ганьбою буде не прийти на публічну страту у ролі спостерігача, а часом і ката. Більше того, він сам може опинитися у ролі жертви, якщо у такий спосіб порушить правила честі державного службовця.
Відтак моральна складова честі і гідності може помітно відрізнятися у різних цивілізаціях. І справа тут не тільки у рівні розвитку соціуму, а й у спрямованості його руху – еволюційного чи інволюційного. Що й казати, але тут ми стикаємося з дуже серйозною проблемою визначення критеріїв оцінки моральних категорій. Що вважати моральним, а що вважати аморальним, буває дуже важко розібратися. Прикладів цього і у сучасному суспільстві предостатньо. Скажімо, чи має моральне підґрунтя евтаназія? Якщо розглядати з позицій гідності і честі, то чи збереже честь і гідність людина, яка вирішила піти з життя добровільно? І чи збереже при цьому своє моральне обличчя її добровільний кат-доброзичливець?
Якщо чесно, то розум не здатний вирішити цю дилему, адже аргументи «за» і «проти» будуть рівноважними. Тут уже по-справжньому зрозумієш муки Буриданового ослика. Хоча, хто його знає, що саме мав на увазі Буридан? Може, він у такий спосіб вирішив посміятися над неміччю людського інтелекту? Що й казати, думки з цього приводу з’являються вельми песимістичні. Через такі думки зникає будь-яке бажання дошукуватися істини, міркувати про честь і гідність, бо й справді, для чого вся ця метушня? За віки несправедливості, воєн, революцій, рабства і ненависті, здавалося б, мала зникнути сама згадка про честь. А про гідність і говорити нічого: яка гідність може бути у людини, яку повісили на стовпі при дорозі на палючому сонці, як це робили у Давньому Римі?
І все-таки людство не забуло про честь і гідність навіть у найтемніші періоди своєї історії. Честь стала такою собі мірою моральності людини. А коли є шкала моральності, можна уже підлаштовувати під неї своє власну шкалу гідності. Та якщо розум не здатний розібратися у якості моральних понять, то на чому усе ж таки виростають наші уявлення про мораль як праматір честі і гідності? І ось тут пора пригадати, чого навчали людство філософи-ідеалісти.
А вони, між іншим, стверджували, що розум людини обмежений за своєю природою, і що він вторинний проти сердечного знання. Це вони – філософи-ідеалісти – вводили у величну формулу обчислення людської порядності константу, існування якої визнає більшість людства на планеті. І ймення цієї константи – Божа Справедливість. Так, багато з того, що відбувається зараз у світі, пересічній людині здається несправедливим. Складається враження, що хтось навмисно заперечує існування Бога як дієвої сили, як спричинителя руху. Та недарма сказано, що шляхи Господні несповідимі, адже Бог бачить увесь світ, а людина – маленький клаптик через вузьку дірочку свого обмеженого сприйняття.
В існування і вищість перед розумовим сердечного знання щиро вірять мільйони індусів, яким лишилася у спадок грандіозна матеріальна і духовна культура. Вони, володіючи такими ресурсами, вже ж напевне знають що й до чого. Знали, я думаю, і згадувані вже раніше середньовічні лицарі, які виголошували свої клятви, чомусь тримаючи долоню на серці. Чи ж випадково? Та й взагалі цей жест видається настільки природнім у більшості людей, що не вірити у розум серця просто неможливо. А от за голову людина хапається у випадку якихось прорахунків і невдач, спричинених помилками інтелекту.
Правда, виробляючи оту своєрідну шкалу оцінки честі, багато хто з людей спокушається можливістю додати собі хоч трішки зайвих «залікових балів». О, історія знає безліч таких прикладів, коли заслуги однієї людини намагалася приписати собі інша. Але час усе розставляє на свої місця. І хоч як би старалися фальсифікатори історії, возвеличувачі тиранів, правда все одно випливе на поверхню. Але згадуючи про правителів, ми забуваємо про людей звичайних. Невже у них нема честі, якщо їм не пощастило народитися правителем, полководцем чи ще кимось, про кого знають мільйони людей? Ні, звичайно ж, честь може бути і у простого ремісника чи селянина, бо це категорія хоч і суспільна, але, так само, як і гідність, базується на моралі. Тут різнитимуться лише масштаби. І саме тому у правителя немає права на помилку, адже навіть маленьке його безчестя виросте тисячократно в очах його підданих.
Напевне, найвищою цінністю для багатьох людей є їхня репутація, їхнє добре ім’я. Історія знає приклади, коли люди заради збереження свого доброго імені йшли не тільки на величезні матеріальні втрати, а й іноді розставалися із життям. Нічого не поробиш, але честь дуже часто вимагає людських жертв. І тут вона схожа з гідністю.
Щоб зайвий раз перевірити, чи справді честь і гідність протиставляються, можна скористатися суто математичним прийомом – доведенням від супротивного. Спробуємо протиставити антиподи честі і гідності – безчестя і негідність. Негідники – хто вони такі? Це люди, позбавлені будь-яких моральних почуттів, а отже позбавлені сердечного знання. Ми можемо не знати, що оця конкретна людина – негідник, доки вона не проявиться у діях і словах. Люди ж безчесні проявляються поза нашим бажанням чи небажанням ці прояви спостерігати.
Однак існує ще одна проблема оцінки честі і гідності. Люди, позбавлені гідності, не можуть оцінити ступінь безчесності інших, так само, як люди чесні дуже тонко відчувають нечесність інших.
Підсумовуючи усе сказане, хочеться порівняти честь і гідність з електромагнітними коливаннями. Так само як електричне поле, затухаючи, породжує магнітне і навпаки, так і честь, проростаючи у глибину людської сутності, пробуджує гідність, а гідність, породжена сердечним знанням, стає основою честі.
