Інтенсивний загальний розвиток людства призводить до виникнення проблеми моралі, моральної свідомості, моральних цінностей індивіда та звичаю в духовному житті суспільства набувають нині особливу актуальність і значимість.

Необхідність дослідження поданої теми визначається історичної динамікою людини, суспільства, природи, світу, коли з’являються нові властивості, об’єкти, системи, змінюється зміст «старих форм», що вимагає їх перманентної ціннісної оцінки. При цьому, мораль, як необхідна складова існування людства, не являє собою стійку категорію суспільних відносин.

Саме мораль слугує для використання та реалізації ціннісного підходу, який використовується в етиці з метою виявлення підстав морального вибору і дозволяє виділити певні критерії правильного, з моральної точки зору, рішення. Саме мораль виступає “допоміжним засобом” добра в тих ситуаціях, коли зло може виглядати значно привабливіше і вигідніше.

У великому потоці подій та розвитку втрачаються звичаї, їх сприймання суспільством. По суті, вони являють собою історично-культурну спадщину, яка постійно розвивається з урахуванням сучасних реалій життя. Звичай існують серед великих соціальних груп: націй, народностей, соціальних груп і колективів. Проте, я вважаю, що в сучасному світі роль звичаїв є досить незначною.

Існує думка, що звичай є формою моралі, оскільки являє собою один із етапів її розвитку. Так, мораль у загальній структурі являє собою сукупність наступних складових:

• табу
• звичай
• традиція
• моральні правила

Виходячи із проаналізованих тверджень, я вважаю доречним створення єдиного підходу до оцінки взаємозв’язку, та в цей же час, відмінностей між мораллю та звичаєм. Їх взаємодія полягає у тісному існування та активному функціонуванні в суспільній свідомості. Ці загальноприйняті категорії не є писаними, тому їх дотримання не несе загальнообов’язкового та примусового характеру. Вони визнаються лише на суспільному рівні, лише тими, хто вважає це необхідним і в загальних рамках високорозвинутої культури, сучасної цивілізації не передбачає покарання за їх недотримання.

Не дивлячись на це, мораль і звичай одночасно є суто протилежними категоріями етики. На мою думку, найбільш доречно пояснювати цю різницю саме на реалістичному прикладі. Якщо людині необхідно вирішити як вчинити в певній ситуації – якими принципами їй слід керуватися: мораллю або ж звичаями? Відповідно до першого варіанту розв’язання проблемної ситуації людина буде вирішувати добре це чи погано, проте, як розмежувати ці смислові категорії? Для однієї людини подібний вчинок вважається добром, а для іншої – навпаки, злом.

Варто зауважити, що це дуже суб’єктивне рішення. Наприклад, ув’язнення людини, яка підозрюється у злочині, міліціонер вважає добрим вчинком, проте, на думку ув’язненого – це не зовсім добрий вчинок з боку останнього. Щодо вирішення ситуації керуючись звичаями, тобто не завжди логічно діяти за принципом “тому що так вчиняють усі, так прийнято”. Таким чином, різниця між мораллю та звичаями, а особливо у їх реалізації в суспільних проблемах, є дійсно великою.

Підбиваючи підсумки усьому вищенаведеному, слід зазначити, звичаї та мораль являють собою невід’ємну частину суспільного життя.

У своїй більшості, моральні вимоги мають прямий взаємозв’язок не із зовнішньою доцільності (вчиняй таким чином і досягнеш бажаного), а до морального обов’язку (вчиняй таким чином, тому що цього вимагає твій суспільний обов’язок), тобто має форму чіткого імперативного наказу — прямого і безумовного веління. Люди давно вже переконалися, що суворе виконання моральних правил зовсім не завжди приводить до життєвого успіху, проте мораль продовжує наполягати на суворому дотриманні її вимог.

Пояснити цей феномен можна тільки таким чином: лише в масштабі всього суспільства, в сумарному підсумку виконання того чи іншого морального припису знаходить свій повний сенс і відповідає певній суспільній потребі. При цьому, актуальним та невирішеним залишається питання – чим необхідно керуватися при вирішенні складних ситуацій – звичаями або ж суспільною мораллю?