Протягом багатьох століть увагу мислителів привертала до себе проблеми людини, її життя і смерті . Люди пробували зрозуміти таємницю людського життя, знайти відповіді на вічні питання: Що таке життя? Як продовжити життя? Запитання про загадку виникнення життя природно, тягне за собою ще питання про суть смерті. Що є смерть? Чи змогла би людина уникнути смерті і бути безсмертною? І, кінець-кінцем: що ж володіє в нашому світі – смерть чи життя?

Питання смислу життя стала, за словами Г. Гейне, «проклятим» запитанням у філософії та історії.

Як прожити в світі, розуміючи скінченність свого існування? Ще в часи античності було сформульовано що усвідомлюючи причини своєї самотності веде до самопізнання. , але і до нашого часу головною таємницею людини є вона сама.

Людина не зустрічається зі смертю, говорив Епікур (коли ми є, то смерті ще немає, а коли є смерть, то нас вже немає), тому її не слід лякатися.
Кожний мусить для себе рано чи пізно дати відповідь на запитання: «навіщо?». Після цього, справді, вже не так важливо «як?», бо смисл життя відшукано. Він може бути в служінні, у вірі , у відданості ідеї, в досягненні мети, в любові — це вже не так принципово.

Життя і смерть — вічні роздуми духовної культури людства. Про них говорили пророки й засновники релігій, філософи й моралісти, діячі мистецтва та літератури, педагоги й лікарі. Ці поняття закріплюють фундамент особливість людського існування взагалі. Адже про людину відомо, що вона здатна, ставити собі запитання про своє м1сце та призначення в цьому світі й, також, в залежності від відпов1ді на це запитання, вибирати з-поміж інших можливих варіантів свій власний життєвий шлях.

В суспільстві де панувала міфологічна і релігійна свідомість найчастіше людина мала відповідь щодо сенсу життя та існування. Суспільство уже «знало», як виник світ, у чому зміст добра і зла, який спосіб життя вибрати. В міру того, як людське мислення та роздуми розвивало самостійність, проблема життя і смерті набувала філософсько-етичної суті. І серед великих учителів-напутників, які допомагали людям робити своє життя осмисленим, – Сократ, Конфуцій, Платон, Лао цзи, Арістотель…

Але саме в епоху Відродження став значущий поштовх до розвитку цієї проблеми.
Пошук сенсу життя для людини є цілком природним процесом і випливає він з природної ж потреби самовідчуття значимості свого життя для інших людей і самого себе. Але суть життя не може бути визначений абсолютно, тому що сенс життя не заданий заздалегідь, а закладається людиною на кожному певному етапі свого існування. Суть життя полягає в самому житті, в тому, щоб жити реальним,дійсним життям, бути Людиною за всіх умов і навіть наперекір їм.

Людська особистість не може строїти своє життя, не прислухаючись на неї погляду «інших» — людських суб’єктів. Вільно чи мимовільно, умисно чи не навмисно кожен з нас жадає до того, щоб наше життя набирало осмисленості для інших людей по спілкуванню, — в іншому разі ми можемо залишитися самотніми, та не зможемо втілювати себе як особистості,індивідуальність. Термін “смисл життя” належить до найголовніших понять етики. Цим поняттям відмічають уявлення, яким служить моральна свідомість на повсякденному рівні. . Етику інтересує усе те що спільне, що характерне для осмислення людського життя в цілому.

У судженні проблеми смислу життя виробилось дві точки зору. Перша полягає в піклуванні людини лише про себе самовдосконалення, самоствердження та самореалізації, благополуччя. Згідно з другою, зміст життя не обмежується існуванням лише особистості, індивіда і має на увазі , наприклад, служінні Богу, певній 1деї.

Іноді смисл буття ототожнюють із ціллю, яку ставить перед собою особистість. Бажання реал1зувати мрію наповнює життя людини певним зм1стом. Проте сенс життя не можна зводити до одинокої мети. Рано чи п1зно індивід має перейти, від запитання “Ким бути?” до запитання “Якою бути?”. Саме тод1 й постає запитання про сенс життя. Питання місця, суті, призначення людини у св1ті, смислу її життя є в1чною. З появою цієї проблеми у свідомості людей зв’язати з тим ,що виникала з нуждами, хворобами, , зрадами, нерозділеним коханням і т.д. Проте головна причина її виникнення полягає в розумінні людиною своєї, скінченності ,смертності. І правда, якщо б життя людини було вічним, то вона могла б позволити собі на деякий час відокремитися,відкласти роздуми від цієї проблеми. Адже безсмертній людині не пізно почати і замислитися над життям зі смислом. А можливо, її не цікавив би сенс життя взагалі. А цього не може остерігатися смертний, замислюючись, чи є в людському житті те, що не пропаде, щезне разом зі смертю. Для смертної людини 1снування має нескінченну значущість.

Як говорив Е. Фромм, людина — це одна-єдина тварина, для якої існування є проблемою; вона мусить її розв’язувати, і людині нікуди дітися від цього. Виникнення цієї проблеми у свідомості людей пов’язана з нестатками, муками совісті людей ,хворобою, ,нерозділеним коханням зрадою. Проте головна причина її виникнення зводиться до усвідомлення людиною своєї скінченності, смертності свого існування. І дійсно,уявімо якби життя було вічним для людини, то вона могла позволити собі на деякий час відсторонитись від цієї проблеми

Без сумніву, людина як живий організм, як біологічна істота є смертною. Запитання про її смертність як 1стоти духовної , соціальної людство з’ясовує на протязі кількох тисячоліть.

Але яким би хорошим та гідним не було життя, як би довго воно не тривало — кінець його невідворотний.
Наше життя неповторне, воно одне і унікальне. Людина шукає свою дорогу, як життя прожити, і шукає відповіді на ці питання . Ці запитання хвилювало і хвилює усе людство.

Проблема смерті спонукає задати собі питання про мету і смисл життя.І коли людина не задовольняється ситуац1єю, ця незадоволеність має в собі ті причини та мотиви творчої роботи, поведінки, що не вкладені в її мотивах безпосередньо. Тому призначення, ціль кожної людини — всестороньо розинати всі свої здібності і в м1ру своєї спроможності ,можливостей вносити свій безпосередньо особистий внесок в історію, , його культури , в прогрес суспільства. У цьому і полягає смисл життя, буття окремої особистості,індивіда , який вона реал1зує через суспільство, але такий же й зміст життя суспільства 1 людства разом.

Поняття «сенс життя» відноситься до найважливіших понять етики. Цим поняттям позначають і уявлення, яким послуговується моральна св1домість на повсякденному рівні

Смисл (сенс) життя — морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона співставляє себе і свої вчинки з найвищим ідеалом і цінностями , виправдовуючи перед собою та іншими.